Доля, спрятана у втраченому гаманці
Оксана Іванівна витерла руки об фартух і глянула на зачинені двері кімнати онуки. Таня прийшла з університету в пригнітому настрої, і бабуся відразу зрозуміла: щось трапилося. «Певно, з Артемом посварилась», — подумала вона, похитуючи головою. Їхні суперечки були не рідкістю, але щоразу Оксана Іванівна сподівалася, що молоді розберуться. Минуло трохи часу, і вона вирішила постукати.
— Таню, Танюсю, іди поїж, ти ж з пар голодна, — ніжно покликала бабуся.
— Не хочу, бабусю, не хочу… — голос Тані тремтів, ніби вона стримувала сльози.
Оксана Іванівна привідчинила двері і зазирнула всередину. Онука сиділа на ліжку, обхопивши коліна. Очі її були червоними, хоча сліз уже не було видно. Бабуся увійшла, сійла поруч і обійняла Таню. «Не варті ці хлопці наших сліз, — тихо промовила вона. — Усе в тебе буде добре, серденько».
— Звідки ти знаєш, що я з Артемом посварилась? — здивувалася Таня, витираючи очі.
— А через що ще дівчина у твоєму віці так переживає? — посміхнулася Оксана Іванівна. — Плюнь, Танюсю, не вартий він того. Знайдеш ще своє справжнє кохання.
Вона міцніше обняла онуку і задумалася. У її пам’яті виринали далекі роки, повні власних випробувань і радощів. Таня, притулившись до бабусі, тихо попросила: «Розкажи, бабусю, про своє життя. Я ж майже нічого не знаю, тільки що дідуся не стало сім років тому».
Оксана Іванівна глибоко зітхнула, і її оповідь полилася, як річка, заносячи їх обох у минуле.
У двадцять років вона вийшла замуж за сусіда Миколу. Кохання здавалося вічним, але сімейне життя обернулося кошмаром. Мати попереджала: «Оксанко, не буде Микола гарним чоловіком. Подивись на його батька – гуляка та ледар. Тітка із сусіднього села сватає тобі Василя, він надійний». Але Оксана не слухала, вірила в добре серце Миколи. Через рік він почав пити, сварки стали звичними. Одного разу, не стримавшись, він підняв на неї руку. Оксана, схопивши сина Сергія, вибігала з дому й сховалася у батьків. Батько зустрів Миколу суворим поглядом: «Ще крок — і пошкодуєш». Той відступив і більше не з’являвся.
Оксана залишилася одна з сином. У двадцять два роки, розлучена, вона переїхала до міста до тітки, яка вже була хворою й самотньою. Тітка прийняла її з Сергієм як рідних, а Оксана піклувалася про неї, поки та не пішла з життя. Однокімнатна квартира дісталася Оксані. Вона влаштувалася нянею в дитсадок, куди віддала й Сергія. Жили скромно, але в теплі й ситості. Іноді Оксана приносила додому залишки їжі — котлетку, шматочок хліба — усе, що не доїли діти.
Одного разу, повертаючись з роботи, Оксана зайшла до магазину. Розплатившись, вона не помітила, як упустила гаманець із майже усією зарплатою. Дома, виявивши втрату, вона запанікувала: на що тепер жити? Сергію потрібні були нові чоботи, а до зарплати — майже місяць. Оксана кинулася назад до магазину. Продавщиця, пишна жінка з невдоволеним виглядом, буркнула: «Треба краще дивитися». Але потім простягнула записку: «Якийсь хлопець знайшов твій гаманець, залишив адресу».
Оксана, не звертаючи уваги на грубість, вибігла з магазину. Адреса виявилася неВиявилася, адреса була зовсім поруч.
