У найбільші хвилини смутку, коли вже не мала сили миритися з несправедливістю та жорстоким світом, я втікала у двір нашого дитячого будинку, щоб покопирсатися в землі. Знала, що коли знайдуть, буду покарана й позбавлена деяких «пільг» свого сирітського життя, але все одно робила своє. Не знаю звідки у мені зародилася ця любов до рослин, може від матері, може від батька. Прикро, що й не дізнаюся ніколи, адже мене покинули ще зовсім немовлям, тож і запитати немає в кого.
Я хочу упустити моменти життя у дитячому будинку. Хто виріс там, мене зрозуміє, хто мав сім’ю, тому й не варто знати. Після, скажемо так, випускного, ступила до аграрного ліцею. Так-сяк закінчила й влаштувалася працювати у квіткову крамницю. Зарплата не дуже велика, але я не скаржуся, адже мою роботу, яка приносить справжнє задоволення та втіху.
Живу я в орендованій квартирі, винаймаю одну кімнатку. Інші дві зайняті подружньою парою та їхнім сином підлітком. Сусідство таке собі, я вам скажу. Порозумітися з ними у мене не вийшло, та й одного погляду достатньо аби зрозуміти, що я людям заважаю. Вдома, якщо це можна назвати домом, буваю не часто. Якби могла, винаймала б однокімнатну, але комуналка кусається.
Коли надворі потеплішало, я багато гуляю, роблю фотографії квітів та природи. Сиджу у парку на лавці, спостерігаю, як інші насолоджуються цим життям. Все частіше стала помічати стареньку бабусю, яка виходить у парк, щоб продати квіти. Мабуть, вона сама їх вирощує у себе на клумбі. Щастить, коли молоді хлопці скуповують усе добро старої. Частіше вона повертається додому з порожнім гаманцем.
Мені стало так жаль цієї незнайомої бабусі, що я вирішила їй допомогти. Укласти договір, згідно з яким бабця приноситиме свої квіти до тієї крамнички у якій я працюю, а я тихенько додаватиму їх у букети покупців. Своєрідна акція – візьми три троянди й отримай дві хризантеми у подарунок. Мені спокійніше й бабусі добре.
Так ми й познайомилися. Доля Валентини Кирилівни свого роду схожа з моєю. Вона також самотня й немає нікого із рідних. Сама не зрозуміла, як ми вирішили стати ріднею. Я переїхала до Валентини Кирилівни, вона стала для мене тією бабусею, якої я ніколи не знала. Віддячую старенькій тією ж монетою й піклуюся про неї.
Виходить, ніби казка з хорошим кінцем. Хай буде так, адже кожен повинен пізнати щастя у цьому житті. Моє сховалося у Валентини Кирилівни.
