Якась неприємна ситуація склалася у моєї подруги Наталії. Зайшла я якось до неї зранку у неділю і не впізнала. Виглядала вона просто жахливо: розтріпана, схудла, з брудним волоссям, мішками під очима. Наталія була дуже втомлена і ледве на ногах стояла.
Я запитала:
– Наталіє, що сталося? Погано виглядаєш! Тебе, мабуть, Марійка геть змучила?
Моя подруга була в декретній відпустці. Чоловік її поїхав у відрядження. А вона залишилася одна на цілий місяць з шестимісячною донечкою Софійкою.
– Краще не питай. Вже другий день у неї коліки. Нічого не допомагає: ні суспензія, ні кропова водичка, ні масаж. І вдень, і вночі Софійка плаче. Думала, що вдень засне, то я відпочину. Але ж ні. Дуже плаче. Дзвонила до лікаря, він новий сироп призначив. То сьогодні вже легше. А вночі приїжджала до нас поліція. Її сусіди викликали, виявляється… Моя дитина їм спати не дає. Я намагалася пояснити їм, що у дитини животик болить, не б’ю я її. Але вони мене навіть слухати не стали. Мені доведеться тепер сплатити штраф, бо я не дотримувалася тиші у нічний час. І як їм пояснити? Невже вони не розуміють? Як я могла Софійку змусити замовчати? Ну скажи – як? – розповідала на емоціях Наталія.
Я була шокована. А дійсно – як змусити дитину, у якої щось болить, не плакати? Невже сусіди не розуміють, що то мала дитина?
Подруга не знає, хто саме викликав поліцію. Та й не збирається дізнаватися. Не хоче Наталія ні з ким сваритися. А я не розумію – у тих людей, що у діток ніколи не боліло нічого, не плакали їхні дітки?
Дуже хотілося б, щоб люди були більш гуманними, добрими і адекватними у наш час. Треба трохи з розумінням відноситися до інших, адже ситуації можуть бути різні.
