Ця історія відбулася зі мною. У мене звичайна сім’я: чоловік, донька, бабусі та дідусі.
Якось до мене зателефонували з дитячого садочка. Це вперше за увесь час перебування Ангеліни в садочку до мене телефонували. В той час я була на роботі та цей дзвінок мене дуже сильно здивував.
– Вікторія Михайлівна, доброго дня, а не могли б ви сьогодні раніше підійти? – лунало по той бік зв’язку.
– А чому? Щось сталося з Ангеліною?
– Все добре, не варто хвилюватися. Просто психолог хотіла б з вами дещо обговорити.
Вихователька сказала це з таким голосом, наче сталося щось жахливе.
Я відпросилася з роботи та побігла до садочка. По дорозі в садочок я обдумувала що такого могло статися. Через що мене викликали до садочка? Про що зі мною хотіли поговорити?
Моя донька ніколи не була проблемною дитиною.
Доволі швидко я дісталася до дитячого садочка, зайшла в приміщення та запитала де кабінет психолога. На мене глянули мовчки та показали де цей кабінет.
Коли я зайшла в кабінет, то побачила, що та психологиня вже давно мене чекала. Вона протягнула мені малюнок доньки та сказала:
– Сьогодні дітки в садочку малювали свою сім’ю. На малюнку вас немає. Це за мою практику вперше. Зазвичай діти малюють більше персонажів, ніж потрібно, але цього разу на малюнку немає мами.
Я поглянула на малюнок доньки та зрозуміла, що малювання не її сильна сторона. В неї там були лише палички та кружечки. Психологиня продовжила:
– З цього малюнку я можу скласти висновок, що ви відсутні в житті своєї дитини, якщо вона вас навіть не намалювала. На малюнку лише Ангеліна і тато. В такому віці дитині потрібна увага мами, потрібно проводити більше часу зі своєю дитиною.
Психологиня продовжила свій монолог, який затягнувся на хвилин 10. Я все уважно вислухала не сказавши ні слова.
Потім я пішла за донечкою. Ангеліна дуже сильно зраділа побачивши мене, зрозуміла, що раніше сьогодні потрапить додому.
Донечка усю дорогу щебетала, а я обдумувала те, що сказав мені психолог. Я не могла повірити в те, що Ангеліна не бачить мене у своєму житті, адже ми дуже багато часу проводимо разом. Ми з нею разом граємо, читаємо і гуляємо декілька годин на день. Всі роздуми мене настільки рознервували, що я почала плакати та запитала в Ангеліни про малюнок:
– Ви сьогодні в садочку малювали сім’ю.
– Так, – задоволено сказала Ангеліна, – тобі сподобався мій малюнок?
– Він доволі цікавий. А чому мене на малюнку немає?
– Бо я не вмію гарно малювати, а ти у мене дуже гарна, тож я не хотіла тебе образити своїм поганим малюнком.
Я витерла сльози, присіла, обняла доньку, а на моєму обличчі замість сліз з’явилася посмішка.
