На жаль, мій перший шлюб був невдалим. Напевно, не настільки ми були близькими, аби перебороти всі труднощі, що нас спіткали.
Нашій донечці було шість рочків, коли вона захворіла. З того часу наше життя перетворилося на щоденні оббивання порогів лікарям і на це пішла чимала сума грошей.
Аби заробити ці гроші, я цілодобово пропадав на роботі. А моя жінка просто покинула всіх і все та пішла до нового чоловіка, якого нібито покохала. Не настільки боляче вона зробила мені, як моїй дочці.
Я старався всіма силами, аби допомогти Даринці. А от тільки поступово почав усвідомлювати, що тепер у мене немає жінки.
Судовий процес тривав довго і нудно. Купа нервів пішла на розлучення. Донька ж взагалі плакала гіркими слізьми, бо не вірила, що матір покидає її.
Та мене радувало, що Дарина тепер здорова. Вона навіть пішла в школу разом із всіма дітками. Та запитання про маму не переставали лунати з її вуст.
Пройшло відносно багато часу і я зміг знайти собі другу дружину. Вона народила мені ще одну маленьку принцесу. Але Марина була з іншого міста і довелося вирішувати питання про подальше проживання. Якось так вирішили, що я переїду до неї.
Моя колишня теща дізналася про переїзд і сказала, що на перший час забере Дашу. Нібито для дитини буде доволі складно адаптуватися в новому місті, новій школі. На все потрібен свій час. Тож я прислухався і зробив так, як запропонувала Олена Олександрівна.
Пройшло 5 місяців і я вирішив, що уже б і пора переїхати Даринці до мене, та бабуся відмовилася віддавати дівчину. День переїзду перенісся далі.
Непомітно пройшло ще кілька років: донька успішно закінчила школу, вступила в університет, що в нашому місті і переїхала сюди.
Ми були щасливі, що саме так склалися обставини. Та все пішло шкереберть, коли на літо Даша поїхала до бабусі. Там вона зустріла своє кохання і незабаром отримала пропозицію руки та серця.
Я щиро радів за неї, та радість тривала недовго. На весілля мене ніхто не запросив. Матір і бабуся добряче «промили мозок» Дарині.
Ми з нинішньою дружиною приготували солідний подарунок: 50 тисяч гривень, але подарувати його у день весілля не мали змоги, оскільки не були запрошені. То я вирішив просто скинути суму на карту.
Через трохи часу я запропонував зустрітися, дізнатися про сімейне життя, подальші плани. Але мені знову ж таки було відмовлено.
Олена Олександрівна постаралася, аби донька подумала, що в шкільному віці я її покинув через нову дружину..
Та як пояснити і довести, що все було взагалі не так, як Даші це подали? Мені образливо чути, що рідна дитина не вважає мене батьком, але я надіюсь і вірю, що доля ще зведе нас разом і допоможе доньці зрозуміти, як було насправді.
