Нещодавно моя подруга, з якою ми постійно гуляємо, або ж сидимо у дворі на лавці розповіла мені історію своєї дочки.
Ще в університеті вона познайомилася з молодим чоловіком. Він був старшим від неї аж на сім років. З того часу вони й живуть разом. А минуло вже не мало, не багато дванадцять років. Дітей в них не має. Точніше чоловік має доньку, яка живе з його колишньою дружиною, але з дочкою моєї подруги ще не має. Через стільки років їхнього спільного життя вони наче й не збираються одружуватися. Живуть як випадкові знайомі в студентському гуртожитку. Її дочка Оксана звісно ж й рада одягти каблучку та приміряти весільне плаття. Але чоловік геть й чути про це нічого не хоче. Він постійно відмовляє її та запевняє, що штамп у паспорті нічого не значить.
– Якщо він нічого не значить, то яка йому різниця. Нехай одружується. – Говорить моя подруга, а сама аж труситься від злості на того чоловіка й свою дочку, яка продовжує з ним жити.
– Правильно кажеш. Що це пішла за мода така. Живуть без розписки, дітей не хочуть заводити. Куди котиться цей світ? – Підтримала я її.
– Моя Оксана тільки й марить тим, що хоче нарешті мати дітей. Вона б вже давно завагітніла та вийшла заміж, якби знайшла нормального чоловіка. А від цього толку ніякого. Звісно ж, що йому не потрібні діти. Він вже має дочку від першої дружини. Я не раз говорила про це Оксані. Звертала увагу на те, що з першою дружиною він поставив штамп у паспорті, а з нею йому не має різниці. Та хіба вона мене слухає. Одне й те саме відповідає. «Люблю його й все».
Сусідку та її Оксану мені шкода. З дитинства її пам’ятаю. Завжди така ввічлива, порядна. Ніколи не проходила повз щоб не привітатися. Й у школі була відмінниця. Як вона могла в таке втрапити. Нічого не розумію. Видно світ й справді зійшов з розуму.
– Доню, тікай від нього й не оглядайся. Краще бути самій ніж з таким чоловіком, – продовжує моя сусідка. – В мене серце кров’ю обливається коли подумаю, що в один прекрасний день він просто покине її та знайде собі нову таку ж саму дурненьку. А моя Оксана залишиться плакати. А що йому. Він нічим їй не зобов’язаний. Вільна людина. Що хоче те й робить.
Слухаю її й сумую. В наш час такого не було. Якщо чоловік жив з жінкою, то неодмінно повинен був одружитися. Ось так ми з нею порозмовляли. Вона виговорилася й можливо їй стало легше.
Через тиждень я знову з нею зустрілася. Вона була дуже сумна.
– Уявляєш, той покидьок покинув мою доньку. Навіть нічого не пояснив. Він просто зібрав речі та залишив її саму у квартирі. Навіть не заплатив свою частину грошей за комуналку. Дочка сьогодні телефонувала й вся в сльозах жалілася мені. Просила позичити гроші, щоб покрити борги. Й просила вибачення за те, що не слухала мене.
Я не знала чим зможу їй порадити. Шкода було дівчину, що доля так її обманула. Але одне було на добре. Як би вони мали дітей й він її залишив, то все було б набагато гірше. Не дивно, що він так винив. Адже він вже має колишню дружину. Впевнена, що вона також йому вірила, але одного дня так само залишилася біля розбитого корита. Але нічого. Вона дівчина молода й зі всім впорається.
