Я Все своє життя прожила в селі разом із батьками.Батьки моїх батьків також в селі народились, та прожили все життя. Батьки батьків моїх батьків так само. І все це відбувалось в одній хатині. Вона у нас побачила, як змінюються цілісінькі покоління, народжуються та згасають життя. А саму цю стареньку хатинку побудували власними руками мої пра-пра-пра бабуся із дідусем. Здається правильно написала. Коротше, в якомусь коліні мої бабуся із дідусем. Скажу так, аби не збрехати. Я любила цю стареньку оселю. Вона несла в собі стільки тепла та любові. Сімейного затишку. Та часи йдуть. Все потрібно ремонтувати, а бой взагалі краще повністю замінити. Ось так само й сталось із цим домом.
Спершу батьки вирішили побудувати поруч собі будинок із цегли. Невеличкий, всього в один поверх висотою, але мав він шість кімнат без ванної та кухні. Поки бабуся була іще живою, то як би ми її е вмовляли переїхати із нами зі старого дому до нового, вона категорично відмовлялась. Все повторювала, що вона там народилась, там і помре. І все одно їй, що там кімнати просторі із великими вікнами та новими матрацами. Вперлась і все тут, навіть трактором не перепреш.
Вона дбайливо доглядала за будинком. Кожної весни, навіть у свої дев’яносто років не пропускала генерального прибирання та мазання-фарбування. Навіть комин в печі трусила самотужки. А це, повірте, легко тільки на словах. Якщо сказати чесно, час проводити я більше полюбляла у бабусиному будиночку. Там так затишно було. Навпроти батьківський будинок здавався мені ще таким пустим, необжитим та холодним… Мабуть, головне тут пустим.
Коли бабусі не стало, що відбулось досить недавно, мені було важко пережити її втрату. Вона була мені мов подружка. Тільки така, якій можна все довірити без ризику підстави. Щирою та доброю.
Одного дня я почула розмову батьків, де вони вирішили розібрати стареньку хату, а на її місце прилаштувати альтанку. В мене аж волосся дибки стало!
-Це як так?! Ви хочете родовий будинок замінити непотребом який можна поставити будь де?! Вам мало території на участку?!
-Доню, яка різниця? Та хатина дійсно вже стара та непотрібна. Вона там стояла тільки тому, що бабуся в ній жила, тепер сенсу в ній геть немає.
-Як немає?! Та що ж ви за сухарі такі?! Люди платять сотні тисяч гривень, а то й доларів, аби дізнатись історію родоводу. Знайти хоч якісь відомості, а як пощастить то й речі, а ви самі отак все на звалище відправляєте! Я проти! Не хочете ви дивитись за тим домом, я в ньому оселюся! А що, дівчина я вже доросла, час переїздити.
Ми ще довго сперечались із батьками. Вони ж бо мали свої плани. Та я не відступилась. Того ж дня зібрала власні речі й переїхала до будиночка бабусі. Почала прибирання. Старенька любила складати всіляку всячину в скрині, шафки та просто в стіл. Звичка така була, від її батьків передалася. В тих скринях я познаходила цілі скарби! Починаючи від старих фотоальбомів, які робити колись було дуже модно, закінчуючи першими фото нашого родоводу. На самому дні скрині лежали навіть вишиті сорочки! Справжні! Бабуся, мабуть, вже й не пам’ятала, що вони в неї збереглися. В коморі стояло в самому вуглі, прикидане мішками із під борошна веретено! Уявляєте! Справжнісіньке! Мені не було сил відірватись він пошуків нових старих речей, які жили разом із моєю родиною! Справді важко повірити, що час такий швидкоплинний, а багато людей, в тому рахунку й мої батьки такі близорукі, що за просто так з легкістю відмовляться від такої цінності, навіть не поглянувши на неї. Вони просто не розуміють, що історія родини справді цінна! Більше нічого подібного у світі не існує.
