Дорогі свекрухи! Невістка теж чиясь дитина, не треба так!

Як і багатьом молодим родинам у нашій країні, після  весілля нам довелося жити зі свекрухою. У той час молодший брат мого чоловіка служив в армії, тому ми  жили в його кімнаті.  Ми тільки закінчили університет, одружилися, почали працювати. Моя зарплата була невеликою. Чоловік заробляв більше.

Я не місцева, приїхала з мальовничого села на Львівщині. Тому свекруха ніколи не пропускала можливості, щоб у лишній раз мене не обізвати “селючкою”. Роман, мій чоловік завжди її ставив на місце.

Вона не тільки мене не любила, але і свого сина. В молодості Рому вона не виховувала – відразу після розлучення відправила  його на виховання до бабусі та дідуся. Почала займатися особистим життям.  Незабаром вийшла заміж вдруге, народила другого сина. Роман відійшов на задній план.  Мій чоловік все дитинство провів у селі з бабусею та дідусем, мама його долею не цікавилась.

Молодшого сина Іллю вона обожнювала. Як тільки  ми прийшли до неї жити, Жанна Іванівна відразу попередила – син повернеться з армії, ми повинні піти. Я з нетерпінням чекала його повернення. Я вагітна ходила зі страшним токсикозом, а свекруха мені дихати спокійно  не давала. Всю домашню роботу свекруха поклала на мене, хоча бачила, як мені погано.

Як тільки Ілля повернувся з армії, ми пішли жити на орендовану квартиру. Нарешті до мене повернувся душевний спокій. Жанна Іванівна до нас майже не навідувалася.

Джерело: m.infox.ru

Ілля почав заглядати в чарку, волочився з дівчатами, кожного дня приводив додому іншу. Незабаром привів одну вагітну дівчину і заявив, що вона – його наречена. Незважаючи на своє становище, ця майбутня мамочка  любила шкідливі звички.Цигарку з  рук не випускала.

Через кілька  років життя свекрухи  змінилася з білого на чорне. Спочатку  свекруха  знущалася з мене, а тепер нова  невістка знущалася над нею. Навіть до бійок справа доходила, доводилося їх рознімати моєму чоловікові і викликати поліцію.

Через 7 років ми купили своє житло. Життя стало налагоджуватися. Ми зважилися на другу дитину. Зі свекрухою практично не підтримували зв’язок, як би не було важко моєму чоловікові.

Через декілька років Жанна Іванівна зовсім осунулася, стала часто хворіти. Одного вечора подзвонив Ілля і сказав, щоб ми маму до себе забирали. Щоб старі образи залишити в минулому. Молодша невістка вже трошки погляділа свекруху, а зараз моя черга.  Я всі старі образи залишати в минулому не збиралася, тому відразу чоловікові сказала – її ноги в нашому домі не буде.

Словом, завезли свекруху в село до її рідної  молодшої сестри. Там вона і дожила свого віку, далеко від рідних дітей та онуків.

Яка мораль цієї історії? А ось у чому: треба ставитися до людей по-людськи. Невістка ніколи не стане рідною донькою, але поважати її треба. Вона теж чиясь дитина, їй теж болить, коли хтось її ображає. Зараз я сама вже і теща, і свекруха – але своїх дітей я обожнюю. Всіх дітей та онуків люблю однаково.

Оцініть статтю
Дюшес
Дорогі свекрухи! Невістка теж чиясь дитина, не треба так!