**Заповітна бабуся**
Соломія вийшла з таксі і чекала, поки з машини вибереться маленька Олеся.
— Дякую, — подякувала водієві Соломія, взяла доньку за руку, і вони неспішно пішли до під’їзду. Біля низьких сходинок на лавочці сиділи дві літні жінки.
— Добрий день, — привіталася Соломія.
— Добридень, — відповіла одна. — До кого ж такі красуні в гості йдуть?
Соломія лише посміхнулася. Вона відкрила кодовим ключем замок і зайшла з донькою у під’їзд. Ще двері не встигли зачинитися, як одна з жінок голосно заявила, що півгодини тому бачила, як двоє молодих чоловіків заносили в під’їзд якісь коробки.
— Нові сусіди заселяються у квартиру над тобою, що Коваленки здають. То тримайся, Галю, безсонні ночі тобі забезпечені, — відповіла друга.
— Не на того напали. Як тільки спробують шуміти — зараз же подам скаргу в соцслужбу, хай розбираються…
Далі Соломія вже не слухала. Вони з Олесею піднялися ліфтом на п’ятий поверх.
Двері в квартиру були трохи відчинені. Чоловіки сиділи на кухні і пили чай.
— О, Соломія приїхала. А ми поки чайник поставили. Вибач, трохи розквартирувалися.
Соломія почала шукати в сумці гаманець.
— Сонечко, да ти мене ображаєш. Я ж по-дружньому допоміг. Може, даремно ти пішла від Василя? Помирилися б. Ти ж не працюєш, на що житимете з донечкою? — чоловік підморгнув Олесі, і та засміялася.
— Якось проживемо. Подам на розлучення, будуть аліменти, декретні. До Василя я не повернуся. Передаси йому.
— Гаразд. Але якщо щось — дзвони, якщо зможу — допоможу. Ну, осваюйся, а ми підемо, — сказав Дмитро.
Чоловіки пішли. Соломія глянула на коробки посеред кімнати й зітхнула.
— Ну що, допоможеш мамі розбирати речі?
— Ні. Я пограюся, — відповіла Олеся.
— Добре. Тільки не кричи й не товчи, а то нас звідси виженуть, — попередила доньку Соломія.
Дівчинка розумно кивнула.
Соломія відкрила коробку з іграшками, і Олеся відразу дістала звідти плюшевого ведмедика. А Соломія почала складати речі у шафу.
Квартира однокімнатна, невелика. Та куди їм більше? Мебель гарна, ремонт зроблений, чисто. Нічого. Якщо не купувати зайвого, економити — справляться.
Потім Соломія зварила макарони з сосисками, привезені з собою. Вимила підлогу і поклала Олесю спати, розклавши диван. Очі самі заплющувалися, але донечка не хотіла засинати без казки. Довелося читати. Коли Олеся нарешті заснула, Соломія опустила голову на подушку і закрила очі. І відразу згадала слова чоловіка:
«Ще приповзеш до мене на колінах, а я ще подумаю, чи брати тебе назад…» Очі наповнилися сльозами, і сон улетів.
Соломія встала і пішла на кухню. Світло не вмикала, стояла біля вікна й дивилася на незвичний вид за шибкою, на темніючі сутінки…
***
З Василем вони познайомилися на зупинці. Він підійшов і запитав, яким автобусом можна доїхати до вулиці Шевченка.
Соломія подумала й назвала номери. А Василь запитав, куди їде вона.
Саме тоді під’їхав її автобус, і вона швидко зайшла всередину.
— Вибачте, я просто не знав, як з вами познайомитися, — почула вона. Хлопець стояв поруч і посміхався. І вона теж усміхнулася у відповідь.
Отак вони й познайомилися. Серце Соломії було вільним, і веселий, симпатичний Василь швидко його здобув. Вона жила на знімній квартирі з подругою. Після інституту разом влаштувалися на роботу. Знімати на двох вигідніше.
А у Василя була своя невеличка квартирка. Він умовив Соломію переїхати до нього. Мати в неї була строга, вчила, що спершу має бути сім’я, а діти — лише в шлюбі. Тому, коли дзвонила мама, Соломія брехала, що досі живе з подругою.
Минув другий рік, як вони жили разом, а Василь досі не зробив пропозицію. Про дітей теж не заводив розмов. І Соломія не знала, як сказати, що чекає дитину.
— Треба подумати про більшу квартиру, — якось промовила вона.
— Навіщо? — не зрозумів Василь.
— Бо нас скоро стане троє.
— Ти що, вагітна? І коли ти збиралася мені про це сказати? — злісно запитав він.
— Ось, кажу. Вибач, що не сказала раніше… не була впевнена. Соломія намагалася не розплакатися, побачивши його реакцію.
— Я думав, ти захищаєшся.
— Щоб пожити для себе, а потом народжувати? Я ні за що не позбавлюся дитини. З тобою чи без тебе, але я її народжу, — гаряче відповіла вона.
— Та годі тобі… Неочікувано просто…
Вони помирилися й вирішили відкладати гроші на перший внесок за іпотеку. Якось Соломія стояла на балконі й чекала чоловіка. Він запізнювався. До під’їзду під’їхала машина. Вийшов Василь.
— Я бачила тебе з балкона. Чия це машина? — запитала вона, вийшовши йому назустріч.
— Моя. Наша. Гарна, правда? — Василь сяявМарія Семенівна запросила їх обидві до себе на вареники з вишнями, і тоді Соломія зрозуміла, що справжня родина — це не лише кровні зв’язки, а ті, хто піклується про тебе без умов.
