Досі не можу забути про цей випадок. Хоч з того часу минуло вже десять років. Навіть трохи більше. Але помилка, котрої допустилася тоді і досі не дає спокою. Пропікає часом душу невигойним болем. Особливо, коли бачу, як у дворі гуляють щасливі бабусі або мамочки зі своїми дітками.
І навіщо я тоді це зробила? Навіщо піддалася слабкості і позбулася найціннішого, що могло бути в моєму житті?
Я народилася в неблагополучній родині. І не пам’ятаю своїх батьків. Мама пішла з життя,
коли мені ще не було року – гостра пневмонія обох легень. А тато не мав сильної волі, щоб тягнути
життєву лямку самому – почав заглядати в чарку. Так я опинилася в дитячому притулку.
Потім було навчання в педагогічному коледжі і робота в школі. Проте мізерна зарплата не дозволяла
мені жити так, щоб я не мала потреби в насущних речах. Тому шукала додатковий підробіток. Почала
займатися ще продажем дорогої косметики. Мій наставник симпатизував мені. Я почувала себе з
ним комфортно, хоч він був старшим за мене майже на вісім років.
Згодом цей мужчина запропонував мені переїхати жити до нього, оскільки вважав мене своєю. Про офіційне одруження не йшлося. Я й не наполягала. Була щаслива, що так вирішилося моє квартирне питання.
Крім цього, тепер я мала мужчину. Правда, обов’язків трохи побільшало, бо вся хатня робота лягала
на мене, як це є в більшості сімей. Тому не робила з цього проблеми. Залюбки готувала сніданки і
вечері, прибирала в квартирі, закуповувала необхідні продукти.
Одного вечора мій коханий повернувся додому доволі пізно і заявив мені, що в нього є інша жінка – і я
йому більше не потрібна. Спочатку подумала, що він п’яний і верзе якісь дурниці. Тому мовчки
вислухала його теревені, хоч цю ніч ми провели в різних кімнатах. Однак зранку він підтвердив свої
слова.
Для мене це означало згребти свої речі і йти на всі чотири сторони. Куди? Мого ексчоловіка це не
цікавило. Так я опинилася по суті на вулиці. Тимчасово заночувала в своєї подруги. Саме в ці критичні
для мене дні я дізналася, що виношую дитину, якій уже скоро буде два місяці.
Мене охопив розпач. Що робити? Набрала номер свого колишнього чоловіка, щоб повідомити йому
про цю новину. Але мої дзвінки до нього були заблоковані. Мені хотілося кричати з розпачу. Я тоді
вирішила передовсім позбутися дитини, щоб мати можливість і далі працювати, щоб винаймати
помешкання.
І я пішла на цей крок. Було боляче. Боліло не тіло, а душа. Розраду знаходила в перегляді якихось безглуздих фільмів, під час яких просто відривалася від реальності. До місяця часу знайшла собі роботу в одному з супермаркетів. Зарплата дозволяла мені винаймати квартиру і мати ще копійку на шматочок хліба.
За місяць-два я трохи адаптувалася. До року часу я зустріла іншого мужчину, який дуже тепло
ставився до мене. Він був готовий зі мною одружитися. Але на цей раз я вже не поспішала з
переїздом. Ми зустрічалися більше двох років. Зрозуміла, що люблю його. Ми розписалися і зажили
як сім’я.
На сьогодні я в шлюбі вже десять років. У нас чудові стосунки, окрім одного питання – я
більше не змогла завагітніти. Хоч ми дуже хотіли мати власне дитятко. Вважаю, що тоді допустилася
грубої помилки. Але вже нічого не можу змінити. Не можу стати матір’ю і своєму чоловікові
подарувати відчуття батьківства.
Досі не можу забути про цей випадок. Хоч з того часу минуло вже десять років. Навіть трохи більше. Але помилка, котрої допустилася тоді і досі не дає спокою. Пропікає часом душу невигойним болем.
