Досить не худа жінка сперлася на бідолашну дівчину, яка дрімала на сидінні біля вікна і вимагала уступити місце її сину, такому ж пампуху. З вигляду хлопцю було років десять – одинадцять. Це вже не мала дитина, яка може і постояти кілька зупинок на мою думку.
Я сиділа позаду цієї дівчини і в мене на колінах було дуже багато пакетів, та ще й коробка з пошти. То ж я на роль жертви цій жінці не приглянулася.
А ця бідолашна дівчина була дуже бліда на вигляд і дрімала. Мабуть їхала з лікарні, адже на її колінах лежала прозора папка з документами, з якої виднілися бланки лабораторних досліджень.
Ця товста жінка вирішила, що її вгодований син має більше прав сидіти біля вікна, ніж ця дівчина. Хоча в кінці маршрутки ще було кілька вільних місць. Тільки вони були біля проходу, а не біля вікна.
Дівчина прокинулася і запитала:
– Ви себе погано почуваєте і їдете до лікарні?
Та обурено глянула і відповіла:
– Я? Я що на хвору схожа. Що ти таке верзеш?.
— Можливо у вас ноги болять чи у вашого сина?
— З чого б це у мене ноги мають боліти?.
– А у мене болять, і я себе погано почуваю. Місце уступати ні вам, ні вашому сину не буду. Може тут не стояти.
Дівчина закрила очі і почала далі дрімати.
