З дружиною я познайомився на роботі. Вона була начальницею нашого відділу. Впевнена в собі, цілеспрямована, надзвичайно амбітна – усе це ті якості, які я високо цінував у жінках. Через декілька місяців спільної роботи я почав залицятися до Єлизавети Максимівни. Наші стосунки розвивалися дуже стрімко й через пів року ми одружилися. Були незвично працювати під керівництвом власної дружини, але вдома головним був я.
Через рік після нашого весілля, Ліза повідомила прекрасну новину про те, що я стану татом. Сльози радості виступили на моєму обличчі. У нас буде дитина. Життя стало ще кращим. Після народження сина дружина сильно змінилася. З колись цілеспрямованої та активної, Ліза стала спокійною та навіть лінивою.
Вона закинула себе, дім, роботу. Добре хоч за Артемом дивилася. Спершу я терпів та не висловлював свого невдоволення, адже розумів, що дружині потрібен час на відновлення. Та коли минув рік і вона ніяк не змінювала своєї поведінки, став задумуватися над нашим майбутнім.
Довго обмірковуючи, як повернути все на свої місяця, прийняв рішення – піти замість Лізи у декретну відпустку. Я можу працювати дистанційно, брати роботу додому, а дружина хай повертається до своїх професійних обов’язків.
Рідні та друзі не розуміють мого наміру та в один голос говорять, що це погана ідея. Я ж дорослий чоловік та в змозі самостійно прийняти рішення, що стосується моєї родини. Моя мама захищає свою невістку та каже, що я надто жорстокий щодо дружини. У мене інша думка стосовно цієї ситуації. Невже моя жорстокість проявляється у тому, що я намагаюся повернути Лізу у звичний ритм життя та нагадати їй, якою вона була до народження дитини?
