ДОВГОЧЕКАНЕ ЩАСТЯ
Сьогодні був найщасливіший день у житті Соломії. Вона світилася від радості! Не дивно, адже минуло дванадцять років, поки вона все ніяк не ставала матірю. А сьогодні їй повідомили таку чудову новину вона стане матірю! Що може бути важливіше для жінки, ніж це? Кожна українка, яка відчула материнське щастя, це підтвердить.
Соломія була на сьомому небі. Кожні кілька хвилин вона доторкалася до живота і з усмішкою перемовлялася з крихіткою, якому було лише два з половиною місяця.
Познайомилася Соломія з Остапом ще у студентські роки, коли вони разом навчалися у Львівському університеті. Випускний, весілля через три місяці після отримання дипломів усе, як годиться. Вони щиро раділи одне одному. Проте минуло пів року після весілля, і Соломія почала хвилюватися. Остап заспокоював її, намагався переконати, що ще все попереду, і діти обовязково будуть.
Минули ще два роки, і Соломія вже втрачала віру. Вона звернулася до лікаря, але жодних серйозних проблем не знайшли. Остап розумів, як їй важко, намагався відволікати: влаштовував прогулянки у парку Франка, проявляв турботу, але дружина з кожним днем ставала усе сумнішою. Так і злетіли роки дванадцять років без справжнього сімейного щастя.
Якось, у теплий липневий день, Соломія вирішила прогулятись, поки чоловік був на роботі. Вона замислено йшла затишними вуличками Львова, не помічаючи навколо нічого. З опущеною головою була захоплена своїми думками.
Раптом поруч почула тендітний голос:
Можливо, ти моя мама?
Соломія аж завмерла від несподіванки наче наскрізь пробила блискавка. Вона підняла голову й побачила малого хлопчика років трьох. Він стояв за металевою огорожею дитячого будинку, тримався руками за прути і уважно дивився на Соломію.
Жінка розгубилася. Нарешті зібравшись, підійшла ближче. Це був дитячий будинок у глибині подвіря гралися інші дітки.
Соломія вдивлялася у добрі очі хлопця, і не могла одразу підібрати слів. В голові все змішалося, адже це могло стати найважливішим моментом у її житті. Вона запитала:
Ти памятаєш свою маму? Якою вона була?
Ні, я ніколи її не бачив. Тому й стою тут і чекаю. Вона точно мене впізнає, як буде тут проходити.
Так, ти правий, відповіла Соломія, відчуваючи, як надія повертається у її душу.
А як тебе кличуть?
Я Тарас.
Соломія вже не вагалася. Вона була впевнена, що докладе всіх зусиль, аби усиновити цього хлопчика. Може, так вирішила сама доля.
Колись у мене був синочок, але я його втратила, ніжно сказала вона. Його називали Тарасиком, і я все ще його шукаю. Може, то ти?
Очі хлопчика засвітліли і він у захваті вигукнув:
Так! Це ти моя мама! Я тебе впізнав! Це точно ти!
Його маленькі руки потяглися крізь огорожу, і Соломія міцно притулила його до себе.
Тоді ходімо до директорки, розкажемо, що ми знайшлись! Я заберу тебе додому.
Ура-а! закричав Тарас.
Соломія з Тарасом увійшли до будівлі дитбудинку. Няня, дивлячись на них, радісно промовила:
Нарешті у нашого Тарасика буде мама! щиро раділа за малюка.
Почалися перевірки, оформлення документів, довгі очікування для Соломії все це промайнуло, як у сні. Але Тарас усе розумів і вірив, що мама знайшлась. Соломія підготувала Остапа до появи нового члена сімї, у їх квартирі зявилась дитяча кімната, меблі та все необхідне. Остап не міг не підтримати дружину, бачачи нарешті у її очах справжню радість.
І ось настав той довгоочікуваний день: Тарас став їхнім сином. Радісно тримаючись за руки, вони поверталися додому. Відтоді у їхній оселі панувало зовсім інше життя: тишу дванадцяти років змінив біг маленьких ніжок і дзвінке: «Тату, дивись!». Соломія наче відродилася. Всю любов, яку так довго берегла в серці, вона віддала цьому хлопчику. Остап теж став найкращим татом для Тараса.
Час минав, хлопчик ріс і радував батьків маленькими перемогами. А одного прекрасного ранку Соломія почула слабкість. Остап занепокоївся, і вони разом звернулися до лікаря. Там їм повідомили неймовірну звістку: Соломія стане мамою ще раз! Описати їхню радість було неможливо.
Всі з нетерпінням чекали появи ще однієї дитини. І цей день настав народилася здорова дівчинка, імя для якої вибрали тільки українське Любомира. Сімя стала повною.
Соломія була переконана: диво народження Любомири стало можливим лише завдяки тому, що одного разу вона не обійшла маленького хлопчика біля огорожі. Щирі та добрі вчинки завжди повертаються з добром. Щастя не приходить за планом воно зявляється для тих, хто відкриває серце безкорисній любові.
У цьому житті я зрозумів одне не треба боятися відкриватися болю і невідомому, бо доля завжди знайде спосіб віддячити тому, хто готовий любити по-справжньому.
