Дозволити собі
Соломія давно навчилася любити Дмитра мовчки. Це було простіше, ніж одним незграбним визнанням зруйнувати двадцять років дружби.
Лише раз у його очах блиснуло щось нове. Не звична дружня теплота, а щось глибше, тривожне, майже хворобливе. Соломія відчула це миттєво — вони завжди розуміли одне одного без слів.
— Щось трапилося? — спитала вона, відкладаючи книжку.
Його губи здригнулися, ніби він хотів сказати щось важливе, але передумав.
— Нічого, — відповів він і різко відвернувся до вікна.
Між ними повисла тиша — густа, незручна.
— Гаразд, я піду, — нарешті промовив він, піднімаючись.
Вона не стала тримати. Лише кивнула. Про що говорити? Тоді й Соломія, і Дмитро були ще невільні.
***
Вони знали одне одного вічність.
У 14 років клялися бути друзями до смерті. У 18 сміялися з закоханих однокласників. У 25 Дмитро був свідком на її весіллі. У 30 Соломія виносила його п’яного з бару після розлучення.
Перша зустріч — їй сім, йому дев’ять. Дитяча компанія грала в козаки-розбійники, а вона, найменша, відстала й спіткнулася. Старші хлопці відразу почали кпити: «Плакса-в’якса!»
І тоді він, зазвичай тихий, вдав головному задираці так, що той сів у калюжу.
— Більше не чіпай її, — сказав він, витираючи кров з губи.
З того дня вони не розлучалися.
Сусідський двір, дитячі бійки, перша цигарка за гаражами — все це було їхнім спільним минулим. Потім школа, де на перервах вони бігали до буфету, а згодом — різні університети, але одна на двох звичка дзвонити посеред ночі, щоб поділитися чимось важливим.
Вони були друзями. Справжніми. Такими, що не зникають ні після перших романів, ні після весіль, ні після сварки.
У Соломії був правильний, надійний чоловік — Артем. З Дмитром вони не знайшли спільної мови. Дружину Дмитра звали Маріанна. Красива, розумна, але з «військовою подругою Соломією» бачилася лише раз, на весіллі. Відразу сказала: ця дівчина не з мого світу. Одним словом, дружити сім’ями, як мріялося в дитинстві, не вийшло.
Зате вийшло залишатися один для одного «тим самим». Тим, кому можна подзвонити о третій ночі зі словами: «Мені погано» — і знати, що тебе вислухають. А якщо треба — приїдуть і налиють гарячого чаю чи чогось міцнішого.
Така дружба коштує дорого.
Коли від Соломії пішов чоловік, забравши половину меблів і її віру в «довго і щасливо», Дмитро був поряд. Не давав їй пити на самоті, терпів її істерики, слухав нескінченні «як я можу була так помилитися?»
Артем пішов до молодої практикантки. Звучить банально, але Соломія дізналася останньою.
— Ти що, не помічала? — здивувалися подруги.
Ні. Не помічала. Тому що в ті дні, коли Артем затримувався «на роботі», вона вечеряла з Дмитром. Сміялася з його жартів, скаржилася на втому, відчувала себе… собою.
Про розрив Дмитро дізнався першим. Приїхав відразу після її дзвінка з придушеним «Він пішов».
— Я так втомилася вдавати щасливу, — плакала Соломія, дивлячись у вікно.
— Я знаю, — відповів Дмитро.
І вона зрозуміла: він справді знав. Завжди знав.
З Маріанною було інакше.
Вона пішла від Дмитра різко, грюкнувши дверима:
— Ти ніколи не кохатимеш мене так, як її!
Він не став сперечатися.
Коли він розповів про це Соломії, вона обурилася:
— Що за нісенітниця? Ми ж просто друзі!
— Просто друзі, — повторив він, і в його очах було щось, від чого в неї перехопило подих.
— Вона просто тебе не знає, — сказала Соломія, наливаючи йому третю чарку. — Справжнього.
— А ти? Ти мене знаєш?
Вона здригнулася. Згадала, як колиса писала в щоденнику: «Уяви, що ти говориш йому про кохання. А він відступає. В його очах — ніяковість. А потім — ввічливі смс раз на місяць. І зустрічі в компанії, де ви обидва уникаєте поглядів».
Вона боялася втратити друга дитинства. Не хотіла ризикувати тим, що завжди було її опорою. Дмитро — єдиний, хто знав і приймав її такою, якою вона була.
Але… дружба — це все ж не кохання. А раптом не вийде? А раптом знову молода практикантка?
«Ми ж такі різні», — думала Соломія, коли він сперечався з офіціантом про ступінь прожарки стейка.
«Я їй не пара», — вважав Дмитро, коли вона закачувала очі під його улюблений бойовик.
Вони не помічали, як у суперечках народжувалися жарти, які ніхто більВона взяла його за руку і всміхнулася: «Ні, не просто друзі».
