Дружити чи не дружити?
Тату, ну чого ти викручуєшся як дитина! Я ж тобі не в Міністерство дурнів пропоную записатися, а в «Однодумців», вже сорок хвилин Ігор безнадійно намагався оцифрувати батькову особистість та випустити його, як цифрового печерячка, у безмежний океан соціальних мереж. Але той опирався.
Не треба мені нічого! батько ховав кнопковий мобільний, на який вже прийшов десятий код активації. Самі в своїх мережах як окуні плескайтесь, а мене не чіпайте. У мене й так залежностей вистачає навіщо ще одна?
Для спілкування, тату. Знайдеш своїх однокласників, колег, побратимів, будеш їм історії розповідати
Не дай, Боже! у жаху батько викинув телефон у вікно. Та той, слава Богу, не розбився поверх був перший. Там половина вже на тому світі! Встигну я ще з ними поспілкуватися.
Та інша ж половина жива. Ось з нею й веди бесіди. А то, окрім мене й Оленки, тільки з телефонними шахраями балакаєш.
І на відміну від вас, вони мене слухають! Учора з менеджером Катрусею з виправної колонії 7 три години гомоніли. Знаєш, як їм тяжко додаткові послуги громадянам пропонувати після відбою?
Ти можеш хоча б спробувати? Один тиждень. Обіцяю: якщо не сподобається, я відчеплюся.
Гаразд. Але тоді ти зі мною на футбол у травні підеш, поставив умову батько.
Я ж тобі вже казав, що під час матчу буду у Львові по роботі, ці слова Ігор вимовив уже надворі, шукаючи телефон у кущах під вікном.
Ти сказав, що, може, й не поїдеш, висунувся у вікно батько.
Може, й не поїду. Пізніше скажу. Гаразд, дай мені пять хвилин, зараз улаштую. Будеш як нормальна людина з усім світом спілкуватися.
Син повернувся з телефоном та сів за старенький компютер.
Потрібен мені оцей ваш світ
Ти щось сказав?
Реєструй давай, цифровий ділок.
Ідею з «Однодумцями» довгий час просувала дружина Ігоря, якій свекор любив подзвонити у найнепідходящий момент та завести розмову на півгодини. По-перше, хай іншим розповідає свої нудні байки по сто разів на день. А по-друге, може, рідше виходитиме на вулицю. А то цих дідів вічно тягне кудись у закат. Підуть за хлібом за акцією і шукай їх потім по всій області з собаками.
Ти, взагалі-то, про мого батька говориш, нагадував Ігор.
Ну то я по своєму суджу, миттєво парувала дружина.
На цьому суперечка закінчувалася.
Ігорю, тут якийсь невідомий субєкт у друзі проситься, подзвонив того ж вечора схвильований батько.
То ж чудово! Додай його, спілкуватиметеся.
Ігорю, я це обличчя вперше бачу. Звідки він взагалі про мене довідався? Я ж навіть не гуляв по вашим мережам. Яка нахабність так без запрошення заходити на чужу сторінку?
Ну ми ж із тобою заповнювали дані: навчання, робота, служба, інтереси. Можливо, ви в одній школі вчилися
Ігорю, коли це було? Тисячу років тому?
Ну, значить, мамонта разом у печері розділували. Спробуй, поспілкуйся. Може, спільні теми знайдете. Усе, тату, мені працювати треба.
Ох, Ігорю, знайшов мені клопіт
Наступного разу батько подзвонив лише через чотири дні:
Ігорю, ти можеш мене з вокзалу забрати?
З вокзалу? Ти що там у таку пізню пору робиш? дивлячись на годинник, запитав син. Мабуть, дружина мала рацію: батько перетворюється на того самого діда-мандрівника.
Автобус цей клятий чекаю вже сорок хвилин. Легше пішки було дійти, але в мене колесико на валізі зламалося.
Нікуди не йди, скоро буду!
Звісно не піду, адже я ж до особистого візника на китайській кареті додзвонився.
Батька Ігор знайшов на лавці біля вокзалу. Чоловік виглядав незвично охайно: виголений, випрасуваний, у нових черевиках.
Ти звідки такий? спитав Ігор, закидаючи валізу в багажник.
Від Сашка Ковальчука. Він у Харкові живе, буркнув втомлено батько.
Ти був у Харкові? Туди ж годин пять їхати! І що за Сашко Ковальчук? Перший раз про нього чую.
Ігор пристебнув свій ремінь, потім батьківський і рушив.
Друг мій. Із ваших «Однодумців» батько дивився у вікно, про щось наполегливо розмірковуючи. Хоча, звісно, дружба у нас поки під питанням. Він за «Динамо» вболіває, а ти ж знаєш, як я до цього мясокомбінату ставлюсь
Постривай, син трохи збавив швидкість, перекочуючи через лежачого поліцейського. Ви лише познайомилися, і ти відразу поїхав до нього в гості?
Звісно! батько здивувався питанню. Я кого попало в друзі не додаю. Треба ж зрозуміти, що за людина: поговорити, в очі подивитися, дізнатися, чим живе, за кого голосує.
Тату, дружба в соцмережах не зобовязує тебе до всього цього. Ви ж можете дізнатися все віддаІгор усміхнувся, розуміючи, що батько вже навчив його найголовнішому дружити по-справжньому.
