Я після інституту пішла працювати до школи. Я була вчителем української мови і літератури. Діти обожнювали мене, а я їх. Тому у нас ніколи з ними не було ніяких проблем.
На роботу мені було добиратися досить далеко. Так як я живу в місті, а працюю в школі у сусідньому селі – на дорогу щодня тратила добру годину.
Зі мною в школі працювала медична сестра Оля. Вона була також молода дівчина мого віку. Чоловік їй придбав автомобіль, то вона й не знала, що таке коли в автобусі купу людей і не знати чи помістишся і не запізнишся на урок.
Так ось, виявилося, що Оля живе через дві вулиці від мене. Ми почали разом їздити на роботу. Оля запропонувала, а я й погодилася.
Потім одного дня Оля була записана на корекцію нарощених вій і на манікюр, а гроші забула вдома. Я їй і позичила цілу 1000гривень.
Наступного дня вона мені їх не повернула, через тиждень теж. Коли ми отримали аванс то я і запитала чи вона не хоче мені повернути гроші і можливо вона забула про те, що позичала.
Оля на мене подивилася і почала сміятися, а потім запитала:
– Ти справді впевнена, що я повинна тобі повертати ці гроші?
– Ну так, я ж тобі їх позичила, а не подарувала.
– Ну ти і смішна!
– Ти сьогодні отримала зарплату так само, як і я – тому поверни і не смійся.
– Слухай, цю нещасну тисячу ти давним давно проїздила на моїй машині. Чи ти думаєш, що бензин мені на заправці в бак безкоштовно наливають? Чи я тобі акційне таксі? Це ти мені ще маєш доплатити, а не вимагати повернути!
Я була шокована. Мені здавалося, що ми подруги, а тут таке.
Я обернулася і пішла, перед тим сказавши, що якщо їй ця моя тисяча потрібніша – може не повертати.
Прикро, що люди все міряють грошима. У неї чоловік, дітей нема, грошей вдосталь. А я живу одна, економлю, а тут вона з мене ще й дурну зробила. Неприємно.
Тому там де є гроші – дружби не існує, зарубайте собі це на носі.
