Моя дружина вирішила піти від мене. Сказала, що не має почуттів до мене вже давно і це основна причина, але як виявилось, що в неї вже доволі довго триває роман з іншим чоловіком.
Це сталось неочікувано. В один день жінка, з якою я хотів провести все своє життя, та з якою вже мав двадцять років шлюбу за плечами, просто прийшла і сказала, що подала на розлучення.
Я кохав її всім серцем та не міг собі пояснити, що ж сталось такого, що вона хоче зруйнувати наші стосунки. Коли ж я попросив пояснення від неї, то колишня дружина сказала:
– Єдина причина, чому я була досі з тобою — це діти. Почуття давно зникли. Все. Нічого не залишилось. Таке буває. Тепер діти виросли, стали жити окремо, а тому мені немає чого прикидатись та грати з тобою в справжню сім’ю.
Мене ці слова зламали ще більше. А добило те, що я дізнався про її коханця, про їхній роман. Діти мене підтримували та намагались якось підбадьорити. Але мені дуже важко було пережити зраду. Важко було пережити це розлучення.
Квартира була моєю, тож дружина пішла, а я залишився жити з усіма спогадами про неї та про наші останні двадцять років разом. Кожного дня я бачив речі, які нагадували про неї і приносили мені ще більше болю.
Але згодом я вирішив, що моє життя все ще продовжується. Мені треба продовжувати жити та відчувати на повну кожну хвилину, кожну мить. Взявся тоді зробити ремонт. Хотів кардинально все змінити, щоб квартира більше не нагадувала про колишню.
Пізніше мені вдалось змінити роботу, знайти кращу посаду та навіть трохи подорожувати. Тоді це ще не було проблемно. Одного разу я зустрів Марту. В мене з’явилось хобі — гончарство. От і на групових уроках ми познайомились.
Спершу з’явилась дружба, яка з часом перетнула в кохання та в підсумку в шлюб. Діти мене підтримували і добре прийняли свою мачуху.
З моменту нашого розлучення з колишньою дружиною пройшло три роки. Одного дня вона прийшла до моєї квартири та намагалась відкрити двері своїми ключами. Але коли зрозуміла, що не виходить, то почала стукати в двері.
Я відчинив, а та почала весело щось розповідати й зайшла до коридору разом з валізами. Вона вже почала роздягатись та я її зупинив запитанням:
– Тебе в квартиру не запрошували. Чого роздягаєшся?
Колишня вельми здивувалась, але прикинулась наче нічого не почула і продовжила свою справу.
– Я питаю тебе ще раз: чого зашйла без запрошення, як до себе додому?
– А це що, хіба не мій дім?
– Відколи?
– Ну як відколи? Я тут з тобою двадцять років прожила. Це і мій дім також.
– Ага, а ще ти зраджувала мені зі своїм коханцем і підло кинула. Після розлучення це більше не твій дім. Квартира завжди була моєю і ти до неї ніякої справи не маєш.
– Та як ти взагалі так смієш казати?!
– Слухай, не кричи. Моя дружина відсипвється після роботи.
– О! То ти одразу знайшов собі іншу пасію, як тільки я пішла?! Видно, як ти мене кохав тоді! — почала голосити колишня.
– ТИ ЦЕ ЗАРАЗ СЕРЙОЗНО?! — зірвався я, але одразу ж опанував себе. — Я твою зраду важко і довго переживав. Мені довелось через багато всього пройти, щоб мати те, що я маю зараз. І не тобі мені розповідати про кохання і доброчесність. Тож, будь така ласкава, не вдавай святу і правильну жінку та йди звідси.
Я випхав колишню з квартири, виніс її валізи і гукнув на останок:
– Сюди дорогу забудь!
В голові не вкладається! Що вона собі думала? Може робити мені боляче, зраджувати, кидати, а через стільки часу, коли її інтрижка закінчиться, прийти до мене в квартиру, як до себе додому, і все буде як колись? Нізащо!
