Нещодавно я пережив найгірший досвід у власному житті. Насправді ж _аxливим він був не лише для мене, а й для всієї родини. Досі дякую долі, що все закінчилось саме так, та окрім мене ні хто сильно не постpаждав.
Того дня серед ночі я прокинувся від дивного запаху. Точніше його відсутності майже, адже від запаху диму мені забило ніздрі та з нього текло так, що моя нічна футболка майже повністю стала мокрою. Я підхопився, та почав бігати по квартирі намагаючись знайти місце загоряння, та вчасно зрозумів, що до нас дійшов тільки дим. Горіла квартира знизу. Я відразу відправив дружину геть з квартири, а сам побіг забирати сина з його кімнати. Малий вже давно проснувся, та був таким нажаханим, що побоявся вийти з кімнати та просто заліз до шафи. Поки я його шукав та витягав із шафки вогонь дійшов вже до нашої квартири. Вихід було перекрито, що робити далі я навіть не мав уявлення. На мені лежала відповідальність за життя власної маленької дитини.Та й своєї теж, проте, то вже було на нижчому щаблі. Про це мені тоді геть не думалось. В голові просто дзвеніло врятуй сина!
Мені відразу згадались уроки О БЖД зі школи, де нам постійно повторювали що потрібно лягти на підлогу та прикрити ніс із ротом мокрим рушником, або іще чимось, аби не обпалити дихальні шляхи та зменшити надходження диму в організм. Ним простіше травитись, ніж хтось може собі уявити.
Я зішкріб дитяче літнє покривало із ліжка сина, побіг до ванної, намочив його повністю, замотав Сашка та побіг на балкон. Чув крики дружини знизу. Вона вже була в безпеці, тільки бігала під будинком та істерично кричала. Так, цілком розумію її почуття. Мені було страшно. В голові тисячі думок як вийти із небезпеки, але щось зробити із малим на руках було дійсно складно.
Коли вогонь охопив всю квартиру, а пожежників навіть ще не було чути, що вони десь їдуть, хоча додам, що місто в нас маленьке, я вирішив пригати. Четвертий поверх, не так вже й страшно. Сусіди позносили під наш балкон матраци та склали в декілька рядів. Діватись нікуди – стрибаю. Обійнявши сина міцніше, та намагаючись якомога сильніше вберегти від удару ми полетіли до долу. Я гадав, буде гірше. ТА ні. Все обійшлось не такими сильними травмами.
Малий Сашко, дякувати Господу, відбувся тільки гематомами та переляком, невеличкі три царапини там, де я тримав його найдужче. В мене трішки гірше. Перелом руки, ключиці. Сильні забої внутрішніх органів та струс. Ну і грець із ним! Ми вибрались живими із тієї ж _аxливої ночі! Я вилікуюсь, нехай не так швидко, як би того хотілось. Проте ми всі живі! А це найбільший скарб вжитті!
