Ми з братом двоє переїхали до міста, так як вступили на навчання до університету. Я переїхала шість років тому, а брат – три роки тому.
Спочатку я жила з бабусею, але коли прийшов час брата вступати на навчання – бабуся переїхала жити до нас в село. В мами і тата великий будинок, а бабусина квартира маленька двокімнатна.
Я вже на роботу влаштувалася за спеціальністю і все б було добре, якби мій брат не бавився в великого кавалера. На другому курсі від нього завагітніла одногрупниця. Простенька дівчина з сусіднього села.
Вони одружилися тихо і скромно. Вирішили не витрачати гроші, бо з народженням дитини вони будуть потрібніші.
Я думала, що дружина брата поживе в нас до академвідпустки, а потім поїде до своїх батьків з дитиною няньчитися. Але ж ні, вона вирішила, що поїхати в село повинна саме я.
З розуму можна зійти. Чужа людина вирішила мене прогнати з власного помешкання. Ще б пак, вона все життя провела в селі, а тут відчула смак міста.
От тільки я не збираюся нікуди з квартири їхати. В мене тут робота і взагалі потрібно особисте життя влаштовувати. Брат мав зі мною жити доти, доки диплом отримає.
Найбільше мене злить та дивує те, що брат чудово знає, що бабуся в заповіті цю квартиру повністю вирішила залишити мені. То чому він не може поставити на місце і розставити всі крапки над “і” перед своєю вагітною дружиною?!
