Ця історія в нашій родині буде передаватися з покоління в покоління, поки не перетвориться на легенду – «А ось у нас була дивна прабабуся, яка …!».
На той момент синові виповнилося 4 місяці. Початок липня видався спекотним, а тому лише до пізнього вечора у квартирі стало трохи прохолодніше.
Декількома годинами раніше нас відвідала масажистка — досвідчена бабулька з відмінними рекомендаціями. Від неї немов гусінь намагався втекти Артем, але її чіпкі руки ловили його раніше. Він бубонів: «Агу», а вона продовжувала масажувати його спинку.
Нарешті настав вечір, а разом з ним почалися чи кольки, то чи майбутні зубки стали нагадувати про себе. Син вередував, а дружина намагалася його заколисати. Вдалося. Сергій заснув і був покладений у своє ліжечко.
Не встиг закрити свої очі, як я побачив сина, що стоїть біля нашого дивана. Перша ж думка «Він навчився ходити!», — змусила мене прокинутися. Насилу розтулив очі, я побачив, як темний силует на тлі вікна заколисує маленький пхикає грудочку. Все за розкладом.
«Ой, давай тепер ти!», — засипає дружина тут же прошмигнула під ковдрочку. Під тихе «ааа-ааа-баю-люлі-баю», на кшталт вдалося заспокоїти сина. Після 20-й присідань з Артемом на руках, той знепритомнів наглухо, а дружина тільки вдавала, що в відключці. Її приклад наслідував і я. За ніч таке повторилося кілька разів.
Десь посеред ночі …
Повний місяць здалася в віконці, здається містичної й небезпечною. Але ще більш містичним мені здався силует дружини. Вона стояла спершись об стіну і тихо бурмотіла: «Ммм-ммм-ааа» і колихала сина.
Придивився. Її руки порожні, дитина солодко спить в ліжечку, а дружина продовжує стояти біля стінки з закритими очима, притискаючи до себе руки. Місяць все ще світив, по шкірі пробіг холодок. Все, приїхали … Здрастуйте, білі халати.
– Галь? Ти що робиш? – шепочу з дивана.
Дружина відкрила очі, озирнулася. Мовчки підійшла до ліжка, лягла поруч і промовила пошепки: “Капець, я взагалі не пам’ятаю, як його поклала. Пора спати!”. Після чого закрила очі й тут же вирубалась. Залишок ночі до сина підбігав я, але, на щастя, таких підходів було небагато. Мабуть, та ніч була однією з найбільш безсонних і неспокійних за весь час, не рахуючи того дня, коли відучували дитину від грудей.
У тому ж місяці … За словами дружини.
На цей раз схожа історія трапилася вдень. Галинка поклала хлопчика на другий сон, а сама попрямувала у ванну, щоб витягнути з машини випрані речі. Телевізор був включений і якась передача змусила її затриматися перед екраном. В руках вона продовжувала тримати чисті дитячі речі.
Раптово прокинувся і запхикала дитина, змусив її усвідомити, що вона стоїть перед ТВ і заколисує одяг. Процес заколисування був настільки автоматизований, що міцно в’ївся у свідомість.
Увечері, ми з посмішкою згадували ці події. Сергій теж робив вигляд, що все розуміє і йому теж весело, а в повітрі продовжував витати питання: «Що станеться раніше: Сергій виростить або ми зійдемо з розуму?».
P.s. Поки тримаємося. А може … Знаєте, як кажуть – “Ти ніколи не дізнаєшся, коли почнеться твоя шизофренія. Прочитане не беріть близько до серця”.
