Моя дружина Марія була дуже сором’язлива. В компанії друзів завжди поводилася тихо. Говорила тільки тоді, коли про щось запитували. Ніколи не сварилася й не влаштовувала сцен. Була невимогливою, з вдячністю приймала подарунки й ніколи не обмежувала мене увагою.
Наші стосунки були, як спокійне море. Такі ж чисті та глибокі. Ми звикли про все домовлятися. Таємниць одне від одного у нас не було. Кожного вечора, повертаючись з роботи, я знав, що на мене чекатиме смачна вечеря, прибраний дім та чиста постіль. Чого ще можна було бажати?
Ви колись чули вислів «З жиру біситься»? Мабуть, він про мене. Всупереч своєму ідеальному шлюбу, я почав шукати недоліки. Був один цілком вагомий: дружина не влаштовувала мене, як жінка. Наше інтимне життя зводилося до одного разу на місяць. Мене це не влаштовувало, тож я завів дівчину на стороні.
Дружина про все дізналася. Ми розлучилися. Я переїхав жити до своєї коханки й тоді зрозумів, який же я дурень. Мені більше ніхто не готував смачної вечері, у квартирі постійно було брудно. З коханкою навіть не було про що поговорити.
Я хотів повернутися до колишньої дружини й все виправити, але вона більше не сама. Кожного дня я картаю себе за те, що власноруч відмовився від власного щастя.
