Опинився в дуже непростій ситуації. На фірмі очолив один доволі крутий проект, в якому виступав ініціатором. Фірма влила в нього великі гроші. І раптом за крок до виходу на ринок наш продукт не виправдав себе і потерпів повне фіаско.
Я перебував на робочому місці і не знаходив собі місця. І оправдання мені також не було. Я ж мав спрогнозувати, що все так може закінчитися. Що нас випередять в часі. І великий капітал фірма наче зарила в пісок.
Не знав, як тепер шефу в очі глянути. Це повний провал. Назад ходу нема. І попереду – одні мінуси. Я довів відділ до банкрутства.
Завтра збори. Хоч не йти на них. І вдома одні неприємності, які куди важливіші за цей провал.
Сидів і картав себе подумки. Несподівано вивів мене з задуми мій телефо6н. Це був шеф. Кликав на килим.
Знехотя, наче не своїми ногами я подався до шефа.
Він кивнув на крісло навпроти. Присів, винувато опустивши голову. Розповів відверто, як було і чому ми потерпіли фіаско.
Шеф на мить задумався і раптом скрикнув:
-Еврика. Я знаю, як повернути вкладені гроші. Продукт не поставимо на конвеєр, але гроші повернемо. Не журися!
Однак мене гризли й домашні клопоти. Шеф запитав, чого це я досі, як у воду опущений. Вихід є. Треба радіти.
Тоді я поділився, що в мене вдома хвора мама і на її лікування потрібна надто велика сума.
Я був здивований і вражений до глибини душі великодушністю свого шефа. Він сказав, що виділить мені майже всю потрібну суму на лікування зі спеціального фонду.
У цю мить у мене було бажання впасти перед своїм шефом на коліна. Правда, я не зробив цього. Лиш підійшов до нього і міцно потиснув його руку, ледь стримуючись, щоб не заплакати.
