Моя донька завжди була розумницею і навіть зараз вона гарно склала іспити і вступила в університет, що в столиці, на державну форму навчання. Як і всі першокурсники, Оленка чекала посвяти в студенти. Це ніби якесь особливе свято. І вона дуже хотіла, аби в цей день я був поруч.
Я зібрав речі і купив квиток. В Києві живуть мої родичі, тож буде де зупинитися. Та спочатку потрібно було купити щось із собою, аби прийти в гості не з порожніми руками. І домашнього взяв, і солоденького з магазину, і подарунків купив. До поїздки готовий, можна вирушати.
Родичі ці – мій брат і його дружина. Гарно вони мене зустріли, запросили на чай, допомогли речі нести.
З дороги я був страшенно голодним і хотілось би чогось перекусити. Та ніхто нічого крім чаю і хліба на стіл не ставив. Я думав, хоч варення чи меду дадуть, та ні.
Та нарікати нема на що. Думаю, люди постійно по роботах, може, й часу нема на усілякі приготування. Тож я допив свій чай і пішов відпочивати. Та й виспатися гарно потрібно, завтра важливий день.
Зранку я прокинувся у піднесеному настрої, вмився, почистив зуби, а на кухні уже сиділи за столом родичі. Я підійшов до них і знову побачив чай і хліб. Тут уже з’явились причини думати, що у сім’ї якісь проблеми. Не хотілося показатися невихованим, та все ж я запропонував взяти ті смаколики, що я привіз з дому, а жінка лише невдоволено сказала, що їх все влаштовує, а мені якщо не подобається, то я можу їсти що хочу.
Так я подякував і пішов звідти взагалі під приводом того, що спішу. По дорозі зайшов у кафе і там нормально поїв. А потім побував на посвяті. Все було гарно і святково. У чудовому настрої повернувся в квартиру брата.
На обід мені знову запропонували чай і хліб. Та я сказав, що уже буду збиратися додому. Планував побути в гостях декілька днів, та бачу, що не варто. Просто забрав речі і в таємниці від брата переїхав у готель, що недалеко від гуртожитку моєї доньки.
Не знаю, що це було і як це розуміти. Та ця ситуація і до цього часу не виходить мені з голови.
