У мене давно вже були проблеми з цим зубом та я відтягував до останнього. Все не було часу. То вдома генеральне прибирання перед весною потрібно було зробити, то на роботі завал і мене ніхто не відпускав. Але коли я цілу ніч промучився з зубним болем і мені не допомогло жодне знеболююче, то я вирішив, що пора мені вже й до стоматолога.
– До якого лікаря Вас писати? – запитали мене у реєстратурі.
– Мені все одно, головне, щоб якомога швидше потрапити на прийом та зуб перестав боліти.
– О, у лікаря Матвійчук якраз звільнилося місце, пацієнтка зателефонувала та сказала, що сьогодні не прийде. Проходите до 109-го кабінету.
Що? Матвійчук? Я поглянув на табличку, яка висіла біля кабінету та у мене похололо в грудях. “Матвійчук С.П.”. Не може такого бути.
Мою однокласницю звали Матвійчук Софія Павлівна. Дівчинка була по вуха в мене закохана, писала мені записки, допомагала на контрольних, а я сміявся з неї через її нерівні зуби. Та й не тільки я, вся школа з неї сміялася. Тоді всі звертали увагу на зовнішність та я не був виключенням. Всі бігали за красунями, а гидкі каченята типу Софії залишалися осторонь. Але Софія не збиралася з цим миритися та взяла ситуацію у свої руки. Напевно у неї не було вдома дзеркала та вона не комплексувала через кривина своїх зубів.
Довго дівчина намагалася сподобатися мені, але марно. Я старався уникати її, думав, що вона сама все зрозуміє, але коли мій терпець увірвався, я грубо вказав на її недолік. Тоді Софія розплакалась та вибігла з класу. Більше я її не бачив.
А раптом вона пішла вчитися на стоматолога лише тому, що хотіла знати все в цій галузі та таким чином перебороти комплекси юності? Це я на неї так вплинув?
Та ні. Світ же не обертається навколо мене.
За цими роздумами я й забув, що мене сюди привело, а коли згадав, що у мене болить зуб, то біль посилилась. Тепер я уявив, що Софія зараз мене лікуватиме та зможе зробити мені боляче. Вона має на це право, тепер все в її руках. Я беззахисний перед нею як кролик перед удавом.
Нарешті двері відчинилися та медсестра покликала мене в кабінет, сказала сідати в крісло і що лікар скоро прийде.
Це очікування мене гнітило та я вже хотів втекти з кабінету, думаючи, що зуб мені переболить. Ніколи не думав, що я такий боягуз. Щойно я хотів встати, як лікар повернулася. Я не міг повірити своїм очам, це була Софія. Рівними білими зубами вона посміхалася до мене та я побачив перед собою неймовірної краси жінку.
– О, Михайло! Не думала тебе тут побачити! Як ти?, – весело запитала Софія.
– Та не дуже, зуб ще вчора почав боліти.
– З цим не варто затягувати. Зараз ми все виправимо.
Мені стало лячно та я сказав, що прийду іншим разом. І мені вже не так сильно болить.
– Нічого не змінилося зі шкільних років. Думаєш, я захочу зробити тобі боляче через те, що ти сказав мені в шкільні роки? Дурненький. ми ж дорослі люди. Так, мені було образливо, але потім я все виправила, тепер стоматологія стала моєю професією. Не хвилюйся, боляче буде лише коли я зроблю тобі укол, а далі ти нічого не відчуватимеш.
Я залишився сидіти в кріслі. Софія виявилася дуже хорошим лікарем та тепер я лікую зуби тільки в неї. І чому я міг подумати, що дитяча образа може вплинути на те як людина виконуватиме свою роботу?
