З Інгою й Римою ми дружили ще зі старших класів. «Не розлий вода» говорили про нас однокласники. Так сталося, що після випускного наші шляхи розійшлися, але дружити ми не припиняли. Інга й Рима вступили до одного й того ж університету на туризм. Я знайшла своє покликання в маркетингу. Навчалася в тому ж місті, що і дівчата, тому ми могли часто зустрічатися й проводити час разом.
Одного разу мені зателефонувала Інга й запросила в кафе перемити кісточки спільним знайомим. Я не дуже любила це заняття, тим паче, що на сьогодні мала інші плани: треба було зустрітися з одним клієнтом. Тому ввічливо відмовилася й пояснила, чому не можу зустрітися із дівчатами.
На зустріч з клієнтом я прийшла трішки раніше домовленого часу. Замовила собі зелений чай з тістечком й стала чекати. Раптом почула за сусіднім столиком знайомі голоси. У цьому ж кафе сиділи мої найкращі подруги. Вони мене не помітили, бо я зайшла з іншого входу й сиділа біля вікна в закутку. Хотіла було підійти привітатися, але зупинилася, почувши про що вони розмовляють.
–Вона така ханжа! Постійно її потрібно вмовляти й буквально витягувати з тієї барлоги в якій вона поселилася – сказала Інга.
-Я ж казала, що вона наддасть перевагу своїм книгам, а не нам. Ботани невиправні. Не розумію для чого витрачати свій час на те читання? Краще б у салон сходила. Ти бачила в якому жахливому стані її нігті? – роздратована запитала Рима.
-Ще б пак! Треба подарувати їй книгу «Краса для чайників»
Обидві подруги залилися дзвінким сміхом й не могли заспокоїтися. Мені було дуже прикро та боляче слухати все те, що наговорили мої подруги. Я вважала, що наша дружба міцна та безкорисна. Якщо я їм така противна, то навіщо вони зі мною дружать? Не хотіла більше думати гадати, що з ними не так, тому все ж таки підійшла.
Першою мене побачила Рима. Вона швидко перемикнулася, зробила свій фірмовий вираз доброї подруги й розплилася в дружній посмішці:
-Подруго, ти все ж вирішила прийти? Ми так раді тебе бачити!
-Та невже? От бачите у моїй барлозі закінчилися книги, тому й вийшла у пошуку нових. Можливо ви щось порадите? – спокійно запитала я, дивлячись на Інгу.
Дівчина була схожа на печеного рака. Вся почервоніла та не знала, що сказати:
-Навіть не знаю, що і казати. Я не надто полюбляю читати – ніяково відповіла Інга.
-Декілька хвилин назад ти рекомендувала прекрасну книгу. Здається вона називається «Краса для чайників»?
Рима обережно взяла мене за руку.
-Подруго, не нервуй так. Ми ж пожартували. Ми зовсім не хотіли тебе образити.
Я забрала свою руку.
-Думаю ханжа може жити й без друзів, тим паче таких як ви. Краще подружитися зі зміїним кублом, там атмосфера дружніша, ніж тут. Всього найкращого!
