Я ніколи не помічала за Вадимом агресивної поведінки. Ми зустрічалися шість років перш ніж одружитися. Не скажу, що у наших стосунках все було ідеально, однак завжди знаходили компроміс, йшли на примирення. Врешті-решт спробували пожити разом й тоді всі суперечки відійшли на другий план.
Коли я дізналася про вагітність, Вадим взагалі почав ставитися до мене, як до принцеси. Носив на руках, купував подарунки, був таким турботливим та ніжним. Навіть після народження нашого синочка, стосунки не зіпсувалися, хоча більшість подруг попереджали, що таке може статися.
Я швидко повернулася до своєї попередньої форми. Артурчик був спокійним малям, ми часто виходили всією родиною гуляти. Просто ідилія. Повертатися на роботу я не поспішала та й чоловік був проти. Хотів аби я займалася хатніми справами та улюбленим хобі. Грошей нам не бракувало, Вадим гарно заробляв.
Моя друга вагітність стала несподіванкою. Про неї я дізналася випадково. Проходила медичну комісію, бо таки хотіла повернутися на роботу. Здала аналізи й тоді мені повідомили про цікавий стан. Того ж дня розповіла Вадимові. Не можу сказати, що чоловік був у захваті, радше навпаки. Запитав, чи я точно хочу цю дитину, чи не буде мені важко з двома. Прямо він не казав, але й так було зрозуміло, що Вадим не хоче другої дитини.
Що мені було робити? Буду чесною, я також не горіла бажанням переживати усе заново, особливо пологи, але ж це моє дитя, як можна від такого відмовитися. Народилася дівчинка, ім’я я обирала сама, Олеся. Вадим зайняв позицію, знаєте, ніби стороннього спостерігача. Все, що стосувалося дочки його не цікавило.
Тоді й почалося. Я ще ніколи не бачила чоловіка таким роздратованим. Він повертається з роботи додому й одразу кричить. Причому причини можуть бути різними. Не прибрано у квартирі, розкидані іграшки, брудний підгузок не у сміттєвому кошику. Їжу не встигла розігріти, приготувала не те, що він хотів, посуд не помила. Коли ж я намагалася виправдатися, мовляв, у мене двоє маленьких дітей, зрозуміло, що тепер я не встигаю. Він мені:
-А ти чим думала, коли вирішила знову народжувати?
Складається враження, ніби я таємно від нього захотіла дитини, сама її собі зробила, народила й принесла додому. Ніби дорослий чоловік, а поводить себе як егоїстичний козел. Найгірше, що Артур помічає таку поведінку тата й починає його боятися. Не вистачало мені для повного щастя ходити по бабках, щоб викачувати дитині переляк.
Думаю, якщо так і далі піде, то доведеться розлучатися. Не хочу, щоб на мені зривалися лише тому, що я дала життя його ж дитині.
