Коли мама захворіла, тато не гаяв ні секунди й одразу помчав на роботу за кордон. Грошей треба було багато, а в Україні ніде й заробити. Кожного дня на лікування йшли тисячі. Постійно потрібно було купувати щось нове, а де брати гроші ніхто не запитував.
Остання надія була на операцію. Трудився чоловік не покладаючи рук, не шкодуючи здоров’я. Для нього найголовніше – врятувати кохану. На жаль, чуда не сталося. Після операції ненька впала в кому, з якої так і не вийшла. Мама покинула наш світ, коли батько був за кордоном.
Він примчав, як тільки зміг, коли ми вже справляли 9 днів. Дуже довго тато звинувачував себе у тому, що не був поряд, коли все сталося. Що не зміг попрощатися з мамою у її останні секунди. Ми з сестрою підтримували його, як могли. Біль від утрати надовго засів у наших серцях.
Минули роки. Старша сестра вийшла заміж та переїхала жити окремо. Ми з татом залишилися одні. Вчилися жити по-новому. У домі все нагадувало про маму. Куди не глянь виднілася її вправна рука господині. Складалося враження, що вона досі живе у цьому домі. Ніби щойно вийшла на вулицю й зараз має повернутися.
Я бачила, як батько мучиться, тому вирішили з ним відверто поговорити. Скоро я закінчу школу, потрібно вступати. Я хочу бути лікарем, щоб допомагати важкохворим людям. На це потрібно багато грошей. Батько моє прагнення підтримав й пообіцяв допомогти. Треба було вирушати на роботу за кордон.
На деякий час я переїхала жити до сестри. З папою ми спілкувалися кожного вечора. Я дуже хвилювалася за його здоров’я. Робота була важка. Працювати доводилося дуже багато. Він ледь тримався на ногах. Давалися в знаки безсонні ночі та труд. Ми попросили тата змінити місце роботи, адже не хотіли втратити і його.
Через декілька тижнів батько знову вийшов на зв’язок. Він повідомив нам, що перейшов на іншу роботу. Працював на якусь полячку. У тієї жіночки був невеличкий сімейний бізнес – пекарня. Крім батька там було багато інших робочих з України. Загалом компанія хороша. Добре, хоч є з ким поговорити.
Ну нарешті ми могли видихнути спокійно й більше не хвилюватися за старого. Навесні ми чекали на його повернення. Раптом батько сповістив нам шокуючу новину: він приїде не сам. Зізнався, що на роботі познайомився з гарною жіночкою. Вона теж приїхала на заробітки, щоб забезпечити дитину. Її чоловік пішов із родини до іншої. Тож вона була змушена сама про все дбати. Дитину залишила на батьків, а сама подалася шукати кращої долі.
Видно було, що тато хвилювався, коли все це розповідав. Мабуть, думав, що ми його сваритимемо. Та натомість почув слова підтримки. Хоч нашу маму ніхто не зможе замінити та батько має право ще раз спробувати бути щасливим.
У розмові батько проговорився, що боїться реакції батьків нареченої:
-Ліда молодша за мене на 8 років. У неї ще мала дитина. Алінці тільки виповнилося 5 років. Раптом дівчинка мене не прийме, або батьки не захочуть віддавати дочку такому стариганю?
-Тату, не турбуйся. Якщо не казати про свій вік, то тобі більш як 35 ніхто не дасть. Ну а якщо серйозно, то хіба вік має значення. Якщо Ліді добре з тобою й ти піклуватимешся про неї – батьки будуть лише раді.
-Можливо ти ще про щось хочеш нам повідомити – з острахом запитала сестра. Вона відчувала, що батько ще щось приховує.
-Загалом так. Дівчатка, я вас дуже люблю й ви найголовніше, що є у моєму житті. Не хочу, щоб ви подумали, що я від вас відмовлюся й перестану дбати – було почав він.
-А по суті? – не витримала я довгого вступу.
–Ліда вагітна. У вас буде ще один братик або сестричка.
Всі застигли у німому мовчанні ну а потім почали вітати майбутнього татуся. Говорили ми ще довго, згадували наше дитинство. Робили прогнози, хто народиться. На прощання сказали батьку, що чекаємо з нетерпінням на нього та його дівчину.
У нашому житті немає нічого головнішого за родину. Дуже добре, коли вона поповнюється новими людьми.
