Я така людина, що вічно потрапляю в різні кумедні ситуації. І останнім часом я навіть не дивуюсь, коли щось стається. І мене це вже ніяк не дивує, а навіть веселить. Адже я людина з почуттям гумору.
Декілька років тому матір моєї дружини зателефонувала мені передодні Великодня. Справа в тому, що зазвичай в ці дні всі люди їдуть на кладовище прибирати могилки своїх рідних. І Валентина Миколаївна також попросила відвести її в рідне село.
Звичайно, відмовляти їй я не став і погодився. Відразу приготував свій автомобіль в дорогу, поклав всі необхідні приладдя в багажник і ми вирушили в дорогу. Теща моя жінка в тілі і любить, аби кругом було більше простору, тому вирішила сісти на заднє сидіння. Бо спереду ще ж як сядеш, то треба тими ременями безпеки себе душити.
І їхали ми спокійно, поки не зупинили нас працівники дорожньої поліції. Спочатку, якщо чесно, я навіть не зрозумів, які до нас претензії. І, здається, вони також не розуміли, до чого б то придертися. Почали перевіряти аптечку, тех. паспорт і тому подібне. А тоді відкрили багажник і почали оглядати все там. Мене вже почала дратувати ситуація, адже вони затримують нас і до вечора на кладовище ми можемо не потрапити.
А тоді запитали у мене:
– Ну і що веземо, громадянине Василю Федоровичу?
Я довго не думав і сказав правду:
– Таааа…тещу на кладовище.
І тільки потім усвідомив, що звучить це двозначно і смішно.
Працівники поліції вилупили очі від здивування. А теща взагалі розумничка, вирішила мені підіграти і прикинулась мертвою. Коли вони через тоновані вікна побачили її, то справді подумали, що це труп. Та потім змусили мене відкрити салон. І коли побачили, що теща жива, почервоніли і почали сильно вибачатися.
А ми з Валентиною Миколаївною цілу дорогу просто качались зі сміху
