ДВА ЛАТТЕ.
Добрий вечір, Ганно Михайлівно! Вам, як завжди, два латте? з тривожною ноткою в голосі запитала я, вдивляючись у маленьке, зморшками вкрите, але не позбавлене шарму обличчя запізнілої відвідувачки.
Добридень, Оленко! Так, як звичайно, два латте. Та ще, будьте ласкаві, булочку з корицею.
Ганна Михайлівна притулила тростину до спинки стільця, придушивши гримасу болю, і з трудом сіла біля вікна.
Ми вже почали хвилюватися, що могло трапитися, що порушило ваш розклад? Невже ви забули, який сьогодні день? Я навіть вибігала на вулицю, сподіваючись вас побачити, промовила я, на мить відволікшись, щоб наказати молодій офіціантці.
Серденько! Те, про що ви подумали, колись станеться, але коли й за яких обставин ніхто не знає. Не хвилюйтеся, Оленко, справа проста ранком я пішла за пенсією, а банкомат ковтнув картку. Довелось іти до банку, а там черга. Мабуть, усі пенсіонерки нашого району вирішили саме сьогодні робити “валютні операції”! жартувала Ганна Михайлівна, але по її втомленому погляду було видно, як важко їй далась ця звичайна справа.
Її руки, завжди в чорних мереживних рукавичках, тремтіли, куточки губ опустились, а змарніле обличчя здавалося ще виснаженішим. Так, роки нікого не прикрашають…
Я працюю адміністраторкою в невеличкій кав’ярні у самому серці Києва. Мій рідний город зберігає безліч таємниць і сповідей, але про все по порядку.
Почала я працювати з пятнадцяти років, коли захотіла заробити мамі на новий телефон. Прийшла сюди і запропонувала свої послуги. Спочатку мені доручили мити підлогу й посуд, а потім, після навчання, поставили за стійку.
Закінчивши школу, я вступила на психологію, але на заочне і ця кавярня стала для мене справжньою школою життя. Саме тут місцевим і гостям міста пропонують напій, що оживляє втомлені душі й змушує спогади виринати з глибин памяті туди, де назавжди залишились наші мрії…
Спостерігати за людьми ось що мене захоплює! Я вчуся читати їхні настрої за поглядами, жестами, запобігаючи суперечкам чи плутанині.
У нас бувають і шумні підлітки, і закохані пари, що дивляться одне одному в очі, і жінки з кавалерами похилого віку, і матусі з малюками.
Ще на початку роботи я познайомилась із однією неймовірною парою високим, величним сивим чоловіком і жінкою, яка, немов наперекір рокам, дбала про свою вроду. Вони приходили щокожну суботу, незалежно від погоди, завжди під руку, граціозно ступаючи старовинними вуличками, і ніколи не пропускали нашого кавового ритуалу це був їхній маленький світ, який тримав їх разом до останнього подиху.
