Після того як чоловік мене покинув, і пішов до іншої жінки, я вирішила що поїду на заробітки в Чехію. Щоб заробити собі на дачу. Завжди хотіла мати будинок в селі. Діти вже дорослі, одружені, забезпечені. Я їм залишила свою квартиру, яку вони здають в оренду, поки мене немає вдома.
З роботою та переїздом, мені допомогла моя хороша знайома з університету, вона там працює вже багато років, вже навіть одружена. В Чехії я познайомилася з чоловіком старшим за мене на 15 років. Мартіну 61 рік. Він здавав будинок який ми з колегою орендували. Чоловік жив, на поверх вище, часто спускався до нас щоб запитати чи все добре, чи щось потрібно. Дуже привітний та добрий. Жив він сам один, дружини давно не стало, а діти проживають в іншому місті. Він трішки розмовляв російською, тому спільну мову ми знайшли. Часто після роботи, він забирав мене, і ми гуляли містом, він розповідав історію міста, та різні життєві історії. Не дивлячись на свій вік, Мартін був в розквіті сил, в тому числі і чоловічої.
Через деякий час я зрозуміла, що з моїм організмом, щось не так. Сходила до лікаря, і мені сказали, що я вагітна. Я була спантеличена такою новиною. Не знала як сприйме це Мартін, чи варто йому про це говорити.
В силу досвіду і своїх літ, я розуміла що відмовитися від дитини – це гріх. Лікар також сказав, що потрібно родити, так краще для здоров’я. Ну а зрештою, що я тут такого, я жінка вільна, двох дітей виростила, на ноги поставила. Мартін також вільний, нічим не обтяжений. І він зрадів, коли я йому розповіла про дитину. Запропонував залишитися тут з ним, ростити нашу дитину разом. Мені так приємно стало, давно вже не відчувала такого жіночого щастя.
Але є дуже багато “но”. Моя мрія – чому власне я сюди приїхала. Що скажуть мої та його діти, як відреагують на таку новину, адже ми вже не молоді. Своїм дітям я ще не говорила, не уявляю як їм про це повідомити. А що скажуть рідні Мартіна, як відреагують, що зовсім чужа людина, ще й настільки молодша, ввійде в їхню родину з дитиною. Чи не буде докорів, що я це спланувала щоб залишитись в країні. Чи повірять? Адже це вийшло випадково, просто так сталося.
Стільки думок, вагань. Як поступити? Повертатися на батьківщину і народжувати там? Адже, там я почуваюсь набагато впевненіше, все знаю. Там рідні, своя квартира. Я б змогла виховати дитину самостійно, благо двох же виховала. Збережень які я відкладала на будинок, вистачить щоб підняти на ноги майбутню дитину. Але як же спільне життя з чоловіком, який так припав до душі? Мартін не поїде зі мною в силу свого віку. Як бути?
Я здається і справді закохалась. Але чи вийде в нас спільне майбутнє?