**Дві долі**
Сьогодні був важкий день. Ходив вулицями Львова, бо Оксана, моя донька, розповіла мені цю історію, а я вирішив записати її, як нагадування про те, як долі переплітаються.
Ходила Олеся чужим містом — Києвом. Молода дівчина була в розпачі, стискаючи в долонях крихітний аркуш паперу, немов останню надію на краще. Другого дня вона шукала роботу, але виявилося, що це не так просто.
— Дякуємо, ми вам передзвонимо! — чула вона від роботодавців, як заучений вірш.
— Але ж у мене немає телефону… Я не звідси, а мобільний — занадто дороге задоволення для мене, — намагалася пояснити вона.
— Заповнили анкету? Заповнили! Ми розглянемо вашу кандидатуру! — Погляд порожніх очей дівчини з відділу кадрів був як ніж у серце.
«Що ж не так зі мною? Червоний диплом, вища освіта, англійська та французька… Чого їм ще треба?» — не розуміла Олеся.
Сьогодні був останній шанс. Якщо вона не влаштується, доведеться повертатися додому, в маленьке село на Волині. Як дивитися в очі хворій матері, якій обіцяла, що все буде добре?
— Добрий день! Я стосовно вакансії, — прошепотіла вона, намагаючись приховати тривогу.
— Заповнюйте анкету! — блондинка кинула папір, навіть не піднявши голови. — Дякуємо! Ми вам передзвонимо! — додала через десять хвилиОлеся вже хотіла піти, коли раптом увірвалася жінка з виразним схожим обличчям — і в цю мить доля зробила свій останній крок, щоб возз’єднати дві сестри назавжди.
