Дві долі
Соломія йшла вуличками чужого міста. Молода дівчина була в розпачі, вона стискала в руках маленький папірець, останню надію на краще майбутнє. Вже другий день поспіль вона шукала роботу, але це виявилося нелегко.
— Дякуємо, ми вам зателефонуємо! — монотонно повторювали роботодавці.
— Але у мене немає телефону. Я ж не місцева, а мобільний — занадто дороге задоволення для мене, — намагалася пояснити дівчина.
— Ви анкету заповнили? Заповнили! Ми розглянемо вашу кандидатуру! — пустий погляд дівчини з відділу кадрів був виразно недоречним.
«Що зі мною не так? Червоний диплом, вища освіта, англійська та французька… Чого їм ще треба?» — думала Соломія.
Стан був критичним. Якщо сьогодні вона не влаштується, вечором доведеться повертатися додому. Як вона подивиться в очі хворій матері, якій обіцяла, що все буде добре? Що робити в маленькому селі з такою освітою?
— Доброго дня! Я стосовно вакансії, — промовила вона тихим, нерішучим голосом. Вона розуміла, що треба бути впевненою, але страх перед черговою відмовою паралізував.
— Заповніть анкету! — перефарбована блондинка кинула папір, навіть не подивившись на неї. — Дякуємо! Обов’язково зателефонуємо! — додала через хвилину.
— Але… У мене немає телефону, — ледь не заплакала Соломія.
Блондинка подивилася на неї, ніби на дикунку:
— Це ваші проблеми! Будь ласка, не заважайте.
Соломія підвелася й вийшла. Думок не було — останній шанс провалився. Раптом двері відчинилися, і в приймальню увірвалася елегантна жінка.
— Лілея, постачальники вже були? — запитала вона блондинку.
— Ні, Галино Сергіївно. Мають ось-ось приїхати.
— Ви з яким питанням? — спитала вона Соломію, але раптом завмерла.
Дівчата дивилися одна на одну, немов у дзеркало. Соломія оніміла від подиву.
— Вона стосовно вакансії адміністратора. Я пояснила, що розглянемо її кандидатуру й зателефонуємо, але вона, схоже, не розуміє, — язнула блондинка.
— Заходьте, — несподівано сказала Галина Сергіївна, відчиняючи двері кабінету.
— Але зараз приїдуть постачальники, — пробурчала секретарка.
— Прекрасно! Нехай чекають. Лілея, займіться роботою! — різко обірвала її Галина.
— Сідайте, — промовила вона м’яко. — Покажіть ваші документи, рекомендації…
— Рекомендацій, на жаль, немає. Я щойно закінчила навчання, — Соломія поклала папери на стіл, не відводячи очей від своєї копії.
— Так, так… Добре, ви прийняті. Коли можете розпочати стажування? — розсіяно запитала Галина.
— Зараз! — зраділа дівчина.
— Чудово. Лілея введе вас у курс справи, а потім проведе до ресторану. Там вас зустріне управляючий, Богдан.
Галина Сергіївна вийшла, дала вказівки секретарці й рушила до виходу.
— А як же постачальники? — нагадала Лілея.
— Перенесіть зустріч. Я сьогодні зайнята.
Сівши в авто, Галина сховала обличчя в долонях. Вона була впевнена, що Соломія — її сестра. Саме її вона бачила у снах. Раніше вона не розуміла, чІ тоді Галина зрозуміла, що щастя полягає не в багатстві чи славі, а в тих рідних людях, яких ми знаходимо на своєму шляху.
