Два тижні кіт приходив до вікна. Персонал у шоці, коли зрозумів, чому
До кабінету вбігла Оксана молода практикантка, ще пахне школою. Очі горять, як вогники:
Маріє Іванівно! Він знову тут! Уявляєте?
Хто? завідуюча втомлено протерла очі. Ніч зробила свою справу, а тут ще й це…
Кіт! Рудий, з білою лапкою… Вже півдня сидить! І щодня приходить!
Як це щодня?
Марія Іванівна, начальниця реанімації, переглядала папки перед обходом. Нова пацієнтка з третьої палати чотирнадцять днів у комі після того, як її збив пяний водій біля ринку. Ну точно, ще й цього не вистачало!
Оксана сіла на краєчок стільця:
Та вже два тижні як ходить. Під вікно, де лежить Ганна Миколаївна. Сидить, дивиться… Ганяють повертається. Ми його Казькою прозвали.
Марія Іванівна скривилася тільки бродячих тварин тут не вистачало! Але щось у голосі дівчини змусило її підвестись і підійти до вікна.
На підвіконні сидів кіт. Рудий, з білою лапкою як Оксана й казала. Худющий, але шерсть гладка, явно хатній. Сидів не як звичайний кіт ніби вартовий, що стереже свій пост. І пильно дивився у вікно палати, де лежала та жінка.
Боже, які дурниці, буркнула завідуюча. У нас людина між життям і смертю, а ми котів розглядаємо…
Але щось її тривожило. Можливо, те, як наполегливо ця тварина поверталася, незважаючи ні на що?
Що ми знаємо про пацієнтку? раптом запитала вона.
Оксана знизала плечима:
Майже нічого. Ганна Миколаївна, пятдесят років. Живе сама, іноді дочка навідує. Збили її біля ринку, недалеко від хати…
Якої хати?
Та он тієї жовтої пятиповерхівки, медсестра махнула рукою у вікно. За парканом.
Марія Іванівна знову подивилася на кота. Він ніби відчув її погляд повернув голову. Вона аж здригнулася від цього виразного, майже людського погляду.
Відповідь прийшла того ж дня дочка пацієнтки принесла документи. З папки випало фото: Ганна Миколаївна в кріслі, а на колінах у неї… рудий кіт з білою лапкою.
Це… голос Марії Іванівни задрижав. Хто це?
Дочка всхлипнула:
Це Кузька, мамин кіт. Два роки тому зник двері хтось залишив відчинені. Вона всі подвіря оббігала, оголошення розклеювала… Вона витерла сльози. Навіть відмовилася переїжджати. Казала: «А якщо він повернеться? Як мене знайде?»
Марія Іванівна відчула, як мороз пішов по шкірі. Виходить, кіт знайшовся, але запізно… Можливо, він був поруч, коли її збили, і простежив за швидкою. А як знайшов вікно? Мабуть, заглядав у всі по черзі…
Де… де вона живе? спитала завідуюча.
Та он, за лікарнею. У жовтій пятиповерхівці…
Раптом прилади в палаті Ганни Миколаївни заскрипіли. Всі кинулись туди завідуюча, медсестра, дочка… Серцебиття зявилося на моніторі. Про кота всі, звісно, забули.
Коли Ганна Миколаївна відкрила очі, навколо метушилися лікарі. Світло, голоси, звуки апаратів…
Мамо! скрикнула дочка Наталка. Ти нас чуєш?
Ганна Миколаївна спробувала кивнути. Говорити ще не могла.
Тихо, не поспішайте, промовила Марія Іванівна. Ви молодець…
Пізніше Наталка тримала маму за руку й плакала. Потім раптом усміхнулася:
Мамо, а в мене сюрприз! Ти не повіриш… Кузька знайшовся!
Ганна Миколаївна здригнулася, намагаючись щось сказати. В очах пізнання й радість.
Лежіть спокійно, мяко зупинила її Марія Іванівна. Вам зараз хвилюватися не можна.
Уявляєш, мамо, Наталка гладила мамину руку, він сам тебе знайшов! Два тижні під вікном сидів… Лікарі його помітили. А коли я фото показала одразу впізнали!
По щоках Ганни Миколаївни покотилися сльози.
Я його забрала додому, продовжила дочка. Спочатку не хотів йти, все до лікарні рвався. Але ми домовились я його до тебе приводитиму, як дозволять…
Коли Ганну Миколаївну перевели в загальну палату, Наталка прийшла з кошиком, з якого лунало незадоволене муркотіння.
Тут тварин не можна! строго сказала санітарка.
Але Марія Іванівна лише махнула рукою:
Залиште! Цей кіт заслужив бути тут більше, ніж деякі люди.
От так… пробурчала медсестра Оксана. А ми думали привид.
Ні, не привид, тихо відповіла Марія Іванівна. Просто іноді любов сильніша за час і відстань.
Ну-ну, потерпи, приговорювала Наталка, витягаючи з кошика здивованого Кузьку. Зараз побачиш маму…
Кіт завмер, потім кинувся до ліжка лише лапи мелькали.
Обережніше! скрикнула Марія Іванівна, але було п
