Я добре пам’ятаю той день, хоча мала лише чотири роки. Тоді мій люблячий і добрий тато став м _онстpом. Він несамовито кp _ичав на маму, а ще викидав за двері наш з нею одяг. А вкінці виставив нас з нею в одних лише піжамах за двері. Мама плакала, а я від жаху навіть плакати не могла, просто заклякла і все.
Нас тоді прихистила сусідка, тітка Люда. Я пам’ятаю мамині сльози, й тітчині слова «Це все ці розлучниці ламають сім’ї, але нічого, повернеться ще до вас.» я тоді ще не знала що це означає. Ми з мамою поїхали жити до бабусі з дідусем. Я чекала поки вже відремонтується наша поламана сім’я і тато забере нас назад. Та час спливав, а батька не було, не телефонував і не приїжджав.
Коли я підросла тоді вже зрозуміла, що сталося. Чула як мамі телефонувала сусідка й розповіла, що батько нову сім’ю створив. Було дуже образливо. Але згодом я перестала його чекати, мама також. Коли вона познайомилася з дядьком Антоном, то мені виповнилося сім. Почувши, що вони одружуються й матимуть сім’ю, я його запитала чи наша нова сім’я не поламається і він мені відповів, що вона в нас буде дуже міцна. А ще, що він обов’язково її ремонтуватиме, якщо доведеться.
Так і сталося, сім’я в нас дійсно була міцною. Згодом у мене з’явився братик, я стала називати татом дядька Антона. Я ніколи не відчула, що я не рідна донька, навпаки мала якесь поблажливе ставлення. З років десяти я вже перестала чекати на рідного тата, який за ці роки жодного разу про мене не згадав.
Коли мені виповнилося шістнадцять, до нас завітав гість. Такий якого я вже сподівалася ніколи не зустріти. Відкривши двері я побачила рідного батька.
– О, доця, ну що запроси рідного батька? Скучила, мабуть? А мама де? Мабуть, вже й не вірила, що я приїду до вас? – почав він розмову.
– Ти чого припхався? – за спиною почула я голос мами. – Згадав, що в доньки день народження і вирішив привітати за всі роки?
– Ой, Карино, а в тебе день народження? Я тебе вітаю, доню. – сказав він розгублено. – А я, бач подарунок забувся.
– Не потрібні мені твої вітання, мене вже привітав справжній батько. – відповіла я йому.
– А я хто?
– Не знаю. – відповіла я і закрила перед ним двері.
Не хотіла я бачити цю людину. І нехай мене засуджують люди, але я вважаю його зрадником. Він навіть не пам’ятав коли день мого народження. Він не лише зламав нашу сім’ю, він зламав мою віру й любов до нього як до батька.
