Двері відчинилися. На порозі стояла мама. Голова вся в сивині, постарівши. Вона обняла сина, притулилася до нього і гipko зaплakалa: – Прости синок, за все прости.

Віталій добре пам’ятає відношення батьків до нього. З раннього дитинства хлопець не бачив ласки. Мама всю себе віддавала меншому сину Івану. А на Віталія лише покрикувала. Чому не зробив те чи інше, чому запізнився і так весь час. Крім Івана вони не бачили старшого сина. Коли хлопець підріс, то вже не звертав уваги на відношення батьків до себе. В голові в нього лише одне, швидше вирости, і піти з дому назавжди.

Так і зробив. Після закінчення школи, на другий день пішов від батьків. Здавалося, що вони не помітили відсутності старшого сина. Це стало відчуватися через кілька днів. Коли посуд в раковині лежала не мита, у квартирі бруд. Прання купою лежало в ванній кімнаті. Почали телефонувати сину, чому не йде додому, скільки роботи його чекає. Мама перейшла на крик. Віталій вислухав. Потім спокійно сказав:
– Ви три дні не помічали, що мене немає вдома. Я вам потрібен як робоча сила. А про мене ви думали колиcь? Я не повернуся і не чекайте. Та робота для вашого любого синочка Івана перейшла у спадок.

Відтоді минуло десять років. Нещодавно Віталій одружився. Його дружина весь час намагається розворушити чоловіка. Вона бажає помирити його з батьками. Але поки що то не вдається. Образа з самого дитинства засіла в його голові. Він не знає, як наразі живуть мама з татом, де їхній улюблений Іван. Не телефонував і не заходив до них ні разу. Настя не відступала. Одного разу вона запропонувала пройтися тією вулицею, на якій він колись жив.

Віталію не подобається така настирність дружини, але відмовити не може. Адже Настя вагітна. Зовсім скоро чекають поповнення. На УЗІ сказали, хлопчик буде. Чоловік радіє. Він виховає його в любові до своїх батьків, не так, як його колись. Віталій наразі живе добре В нього своя квартира, має маленький бізнес, який в майбутньому буде розвиватися ще і в інших напрямках. Машина, не дорога, але їздити є на чому.

Настя з чоловіком прогулювалися вулицею. Віталій показував в якому будинку жив колись, де знаходяться їхні вікна на четвертому поверсі. Задивився на них. Тьмяне світло пробивалося крізь нещільно закриті штори. Йому захотілося зайти глянути на батьків. Дізнатися де наразі знаходиться брат. Познайомити зі своєю дружиною. Повідомити, що він зовсім скоро стане татом, а вони бабусею і дідусем.

Настя легенько смикнула за рукав:
– Зайдемо? Я хочу познайомитися з твоїми батьками.
Віталій стояв в нерішучості. Нарешті неспішними кроками пішли до під’їзду. Натиснув на кнопку дзвінка. До дверей довго ніхто не підходив. Нарешті жіночий, такий рідний голос прошептав:
– Віталік, то ти?
Чоловік із Настею переглянулися:

– Я,- мовив.

Двері відчинилися. На порозі стояла мама. Голова вся в сивині, постарівши. Вона обняла сина, притулилася до нього і гірко заплакала:
– Прости синок, за все прости. Покарав мене бог за те що погано повелася з тобою.
Вони пройшли до кімнати. Там все так, як і десять років тому. Мама одна. Вона повела дітей на кухню, сіли пити чай. Віталій познайомив із дружиною, повідомив новину, що мама скоро стане бабусею, запитав де тато з Іваном. Мама почала розповідь:
– Після того, як ти синок пішов, у нас все стало з ніг на голову. Через деякий час тато став пити, потім пропивати гроші. Одного разу, коли переходив дорогу, його збила машина. Ми з Іваном залишилися удвох. Я працювала, але грошей не вистачало. Син уже в той час пішов кривою дорогою. Пив, гуляв, школу ледве закінчив. Вчитися не пішов, на роботу йти не хотів. Тягнув гроші з мене. Коли я перестала їх давати, став битися. Інколи сусіди викликали поліцію. Але мені шкода сина, тому заяву на нього не писала. А через пів року після смерті вашого тата нотаріус повідомив, що тато склав заповіт. Коли він встиг, невідомо, зі мною не порадився. В заповіті вказано, що все майно рухоме і нерухоме належить тобі, сину. Коли Іван про це дізнався, пішов із дому. Я живу, чекаю тебе. Знаю, що прийдеш поцікавишся. Ось так.
Віталій застиг на місці. Чому тато залишив все йому, можливо совість проснулася?

Оцініть статтю
Дюшес
Двері відчинилися. На порозі стояла мама. Голова вся в сивині, постарівши. Вона обняла сина, притулилася до нього і гipko зaплakалa: – Прости синок, за все прости.