Наталка відчинила двері, затягнула через поріг важку сумку, перевела дух. І тут же з кімнати почулося:
— Наталко, нарешті! Що смачненького принесла? І взагалі, де ти пропадала? Я тут уже з голоду зів’яну!
Настрій, і без того не найкращий, зжався у неприємний колючий клубок. Зрозуміло, Петро знову цілий день сидів, як турецький султан, на дивані перед телевізором або в комп’ютері в «танчики» грав. Підлога, як була брудною, так і залишилася. І білизну в пральку, звичайно, не засунув. Зате вона, бачте, запізнилася — доросла дитина голодна! А гроші — вони ж, звісно, самі в шафці народжуються!
Важкою ходою сантехніка Наталка пройшла на кухню, розклала сумку й, не перебираючись, почала на скорі руки готувати вечерю — адже й сама хотіла їсти! Жертвами її досади стали ні в чому невинні каструлі й сковорідки.
Петро на дивані слухав-слухав, як вона злісно брязкає посудом, але потім не витримав — шум заглушав навіть телевізор. Зі скрипом він зліз із дивана й попрямував налагоджувати тишу.
— Наталко, ну чого ти грюкаєш, як ковальська майстерня? Я ж навіть новин не чую!
Наталка зітхнула й шваркнула на стіл тарілку:
— Їж, поки гаряче! Як хочу, так і грюкаю! А в ковальській майстерні ти, ледачий, відродження не був!
Петро насупився, але все ж сів і взявся за картоплю з м’ясом. Наталка продовжувала щось брязкати, навіть не сіла за стіл — їла стоячи. Її питання застало його зненацька — він думав про інше.
— Ти, поки тут диван продавжував, білизну в пральку хоч закинув?
Він розвів руками:
— Наталко, яку білизну? Ти жартуєш? Прати — це жіноча справа, а я чоловік, я в цьому нічого не тямлю й тямити не повинен! Я туди засуну, а ти потім знову кричатимеш, що я вовну зварив або куртку на режимі для кросівок перепрала!
— Чоловік із тебе, як із мене королева Єлизавета! І, звичайно, за все життя ти не мав жодної нагоди освоїти ази користування хоч би пральною машинкою! — зірваПетро так перелякався, що мовчки надів фартух і побіг мити посуд, а Наталка, схвильовано посміхаючись, почала накривати на стіл.
