Дві сироти та один щасливий дім — як доля все розставила на свої місця
Оксана та Марічка їхали автобусом у тихе село. Зупинка, трохи пішки — і ось потрібна адреса. На подвір’ї гомоніли, готували столи — мабуть, хтось готувався святкувати день народження. Дівчата зупинилися біля калітки, і майже одразу до них вийшов чоловік.
— Дівчата, це до нас? — з доброю усмішкою запитав він. — До кого завітали, красуні?
— Нам потрібен Микола Петрович, — відповіла Марічка.
— Так це ж я, — здивовано підніс брови чоловік. — Ви зі сільради? Чи звідки?
— Ні, — сказала Марічка, дивлячись Оксані в очі. — Це моя подруга Оксана. Оксанко, покажи фото.
Оксана дістала акуратно складене знімок і подала чоловікові. Микола довго дивився на фотографію, потім перевів погляд на Оксану. Його обличчя змінювалося на очах.
— Це твоя донька, — тихо промовила Марічка.
Микола завмер.
— Донька?..
Ця історія почалася задовго до цієї зустрічі. Дві зовсім різні дівчинки, Оксана та Марічка, зустрілися в дитячому будинку. Вони потрапили туди одного дня і відразу опинилися поруч. Обидві — сироти через дорослих і обставини.
Марічка втратила матір, яка хоч і не бідкувала, але воліла веселе життя — гучні компанії, сумнівні романи. Батька дівчинка не знала, але той сплачував гроші. Родичі забрати її відмовилися. Після смерті матері залишилася лише стара хатинка та шлях до інтернату.
Оксана жила з бабусею. Мати померла при пологах, а батько… про нього бабуся знала, але ніколи не шукала. Він завів іншу сім’ю, і ніхто навіть не здогадувався, що в нього десь росте донька. Коли бабусі не стало — Оксана теж опинилася в інтернаті.
У дитячому будинку дівчат поселили разом. Вони відразу знайшли спільну мову, але до інших дітей так і не прижилися. Часто захищали одна одну, часто — сварилися з іншими. Це ще більше їх зблизило.
Після випуску вони разом зняли кімнату і вступили до технікуму. Саме тоді й виникла думка — спробувати знайти своїх батьків.
Батько Марічки був у справі — його дані зберігалися в соцслужбах. Складніше було Оксані. Та завдяки старим фотографіям і написам на звороті їй вдалося дізнатися ім’я та прізвище. Далі — інтернет, опитування, адреси… І ось вони їдуть назустріч долі.
Першим був батько Марічки. Великий будинок, за високим парканом. Дівчата постукали. ВідповіВідповідь була різкою: “Він зараз не приймає, йдіть геть”.
