Сьогодні згадаю нашу складну історію кохання. Сім років з Оленою ще зі школи йшли поруч. Дітей не судилося. Моя бабуся завжди наполягала: «Одружіться по-людськи, діточки! Тоді Божа благодать зійде, Господь дитинку пошле». Баба для мене авторитет. Тож зробив Олені офіційну пропозицію.
Вінчання було гучним. Обмінялися каблучками, штампи у пашпортах поставили. Та під час гуляння трапилася дрібничка. Молодим піднесли келихи з шампанським випити до дна, щастя мати. Потім треба було розбити їх об землю. Мій келих розсипався на дрібні шматочки, а Оленин навіть не тріснув, тільки покотився. Гості пошепки: «Ой, погана прикмета! Не буде молодим щастя». Ми лише сміялися: «Та ну, дурниці!» І гуляли далі.
Та коли весілля минуло, почалося життя… А Олена, ставши законною дружиною, змінилася. Все їй було не так, причіплялася до дрібниць. А потім раптом: «Даремно ми, Романе, розписалися. Ми як небо й земля. Розійдемось краще».
Я все звалював на тещу. Вона завжди хотіла більше уваги, грошей, місця у двокімнатній хаті. А коли я, зять, оселився у її «на крові заробила», колиску постійно мене довбала: чому не заробляю мільйон, а перебиваюся з копійки на копійку. Рік мовчки терпів нападки дружини та тещі. А потім почув: «Йди геть».
Запитав у Олени: «Це остаточне ваше з мамою рішення?»
«Так! Моя мати ні до чого!» відірвалася вона.
Я почав поволі збирати речі, сподіваючись: може, передумає? Та Олена навіть бровою не повела.
«Прощавай, дружино. Пробач, якщо щось не так», зітхнув я.
«Прощавай!» двері грюкнули за моєю спиною.
Пішов від рідного вогню. Та засумувати довго не встиг. Я ж чоловік наскрізь: високий, спортивний, мужній. Тут же опинився в обіймах іншої дівчини. Леся давно в мене закохана. Працювали разом. Як помітила, що ходжу похмурий, пригнічений, запропонувала зустрітись поза роботою. Я погодився від нудьги.
Леся дівчина вільна, гарна, з чистою репутацією. Погуляли ввечері парком, випили кави в затишній кавярні. Я розповів їй усе своє життя. Вона співчувала, охкала, заспокоювала. А потім несподівано випалила: «Романе, та ти ж не бачив, як я на тебе позираю, як кожен твій погляд ловлю? Давно кохаю! Чи ти сліпий?»
Я, звісно, відчував її почуття. По роботі бачились щодня. Як тільки підходжу Леся то червоніє, то блідне. Голос пропадає, голова йде обертом. Я помічав її як чарівну квітку, та й годі. Вона супротивність Олені: лагідна, слухняна. Подобалося. Та ж тоді був одружений! Не дозволяв ніяких вільностей. А тепер, коли вигнали, подумав: «Чому ні? Риба саме в руки пливе… Чом би спокусу не спробувати?»
…Вранці прибули на роботу разом. Колеги переморгнулись: Леся свого добилася. Усі знали про її мрію. Переступити через перешкоду дружину вона б ніколи не наважилась.
Оселився у Лесі. Вона, мов красива метелик, порхала навколо, передбачала бажання. Приголомшувала усіма силами. Це було найбільше щастя! Я ж із задоволенням приймав турботу. Таємно звав її Світлячок така світла була, гріла душу.
…Леся познайомила з батьками. Пан-отець високий чинівник. Помітивши закоханість доньки, ухвалив: «Раз так живіть. Весілля згодом розкрутимо. Спочатку подивлюсь, що за фрукт цей зятек».
Він ще не знав, що я ще й офіційно одружений. Леся не наважилась сказати знала батьківський
І хоча Лесин батько не завжди був задоволений мною, ми з Лесею пройшли через усі випробування до щасливого кінця, де знайшли справжню любов і мир у нашій родині.
