Ой, слухай ось яку історію знаю про Андрія. З Соломією вони ще зі школи разом, сім років прожили душа в душу. Дітей не було, якось не виходило. Баба Андрія, свято його слухалися, наполягала: “Обвінчайтесь, діти! Божа втому опуститься, Господь потомство пошле!” От Андрій і зробив Соломії офіційну пропозицію.
Свято гуляли на славу, кільця обміняли, штампи в пашпорти вставили. Та от під час гулянки настирливий звичай: треба випити піснісні келихи шампанського до дна й розбити їх на щастя без сліз. Андріїв розлетівся на дрібні шматочки, Соломіїн ціли-цілий на лаву покатився. Гості затуркотіли: “Ой, ліна прикмета, не буде щастя молодім!” Андрій із Соломією сміялись: “Та це все дрібниці!” І гулянка вирувала далі.
Та як святкова метушня вщухла, почалося… Соломія, стаючи законною дружиною, змінилась: тепер все не так, прискіпується, а потім і взагалі: “Даремно ми, Андрію, розписалися. Ми з тобою як той світ і темрява. Краще розійтись”. Андрій матір Соломії вадив ну точнісінько та Баба з казки про Золоту Рибицю! Завжди всього мало: уваги, грошей, місця у двокімнатній халупі… А коли зять поселився у її, “кровю заробаченій”, квартирі взагалі присісти не давала, навчала, як заробити мільйон, а не перебиватись з карбованця на копійку. Андрій рік терпів наскоки дружини й тещі. Аж почув: “Геть звідси!” Запитав Соломію: “Це остаточне твоє з мамкою рішення?” “Та причому тут мама!” відчепилась Соломія. Андрій поволі склав речі, з надією поглядаючи на жінку: “Ану, може передумає…” Та Соломія й бровою не здвигнула. “Бувай, моя дружино! Вибач, якщо щось не так…” зідхнув Андрій. “Бувай!” глухо гримнула дверима Соломія позаду нього.
Побув Андрій у сумі недовго. Хлопець був як з обкладинки високий, спортивний, хоробрий. І одразу ж опинився в обіймах Марічка. Та давно в нього була закохана працювали разом. Як тільки Марічка побачила, що Андрій ходить сам не свій, як у воду опущений, і жартів забув, запропонувала зустрітися після роботи. Андрій погодився від нудьги… Марічка була вільна й гарна, репутація бездоганна.
Вечірком погуляли парком, каву в затишній кав’ярні випили. Андрій розповів Марічку про все життя. Вона охала, потішала його як могла. Та й раптом так зізналась: “Андрійку, невже не помітив, як я на тебе дивлюся, як кожен погляд твій ловлю? Давно тебе кохаю! Ти що, сліпий?” Андрій, звісно, здогадувався про почуття Марічка кожен день на роботі бачилися. Як тільки він підходив, вона то червоніла, то блідла, голос пропадав. Андрій сприймав її як гарну квітку, та не більше. Марічка була протилежністю Соломії лагідна, слухняна. Андрію це подобалось, та тоді він був одружений! Не дозволяв собі вольностей. А тепер, коли його прогнали з дому, подумав: “Чому б ні? Рибка сама в руки пливе… Навіщо мимо рота смачний шматок проносити?”
…Вранці Андрій і Марічка разом на роботу приїхали. Колеги, побачивши їх, підморгували: мовля
І батько Маріїн, побачивши щастя доньки, розтулив гаманець, щоб ще й онуків обдарувати, бо справжнє кохання і терпіння Андрія з Марічкою все ж таки спромоглися перемогти усі невдачі та збудувати справжню родину.
