ДВА ЛАТТЕ.
Добривечір, Тетяно Олександрівно! Вам, як завжди, два латте? з усмішкою запитала я, тривожно вдивляючись у маленьке, порите глибокими зморшками, та не втрачене свого шарму обличчя пізньої відвідувачки.
Здоровенькі були, Марічко! Так, як звичайно, два латте. Будьте ласкаві, пошануйте стару, ще й буханочку, будь ласка.
Тетяна Олександрівна притулила свою паличку, зачепивши її за спинку стільця, і, звично придушивши гримасу болю, з трудом сіла біля вікна.
Ми тут усі хвилювалися й гадали, що ж таке трапилося, що порушило ваш звичний порядок? Ну не може ж бути, щоб ви забули, який сьогодні день. Я навіть вибігала на вулицю, сподіваючись побачити вас, сказала я, на хвильку відволікаючись, щоб дати наказ новій офіціантці.
Голубко моя! Те, про що ви подумали, обовязково станеться, але коли та за яких обставин ніхто не знає. Не хвилюйтеся, Марічко, справа проста вранці я пішла за пенсією, а банкомат проковтнув картку. Ця неприємність змусила мене йти до банку й оформляти нову, а там черга. Мабуть, усі старушки нашого району вирішили саме сьогодні, у суботу, робити валютні операції в особливо великих розмірах! жартувала Тетяна Олександрівна, але було видно, що жінка дуже втомилася.
Її руки, завжди в чорних мереживних рукавичках, зрадницьки тремтіли, куточки губ опустилися, а бліде й худе личко ще більше змарніло. Так, роки нікого не прикрашають, на жаль
Я працюю адміністратором у невеликій кавярні, що розташована в серці рідного Києва. Дороге моєму серцю місто надійно зберігає безліч людських таємниць і відкровень, але про все по порядку.
Свою трудову діяльність я почала з пятнадцяти років, коли запалилася бажанням підзаробити мамі на новий телефон під час літніх канікул. Я прийшла сюди, у цю кавярню, і запропонувала свої послуги. Спочатку мені доручили мити підлогу й посуд на кухні, а потім, після навчання, перевели в офіціанти.
Після школи я вступила до університету на факультет психології. Навчаюся заочно, що не заважає мені, так би мовити, пізнавати життя на практиці у цій кавярні. Саме тут мешканцям і гостям міста пропонують напій, приготований із пахучих кавових зерен. Кава оживляє втомлені душі й воскрешає спогади, що ховаються у закутках памяті там, де безслідно й назавжди осіли наші мрії
Спостерігати за людьми для мене виявилося неймовірно цікавим заняттям!
Я завжди намагаюся прочитати по обличчям відвідувачів їхній настрій і бажання, запобігаючи непорозумінням, суперечкам і плутанині серед персоналу.
Клієнти нашої кавярні дуже різноманітні це й шумні, захоплені підлітки, й тихі закохані пари, що дивляться одне одному в очі, й молоді пані у супроводі кавалерів поважного віку, й матусі з невгамовними й допитливими дітками.
Ще на початку своєї карєри я познайомилася з однією дуже яскравою подружньою парою, про яку й розповім.
Це був високий, статний сивий чоловік і жінка, що, незважаючи на роки, намагалася зберегти свою привабливість. Вони приходили до кавярні щосуботи, незалежно від погоди. У сніг, у дощ, у спеку Тетяна Олександрівна й Олесь Миколайович під руку урочисто прогулювалися вузькими старовинними вуличками й незмінно заходили до нас на каву це був свого роду щотижневий ритуал, порушити який, здавалося, не могло ніщо майже ніщо.
Ти змерзла, вперте боже створіння та, за сумісництвом, супутниця мого життя? Казав же тобі, бери парасольку, уперта ти жінка! Ще ввечері ноги боліли, а ти мені не буде дощу, не буде дощу. Ну й хто, зрештою, виявився правим? півсерйозно допитував дружину Олесь Миколайович, легенько посміхаючись, як Тетяна Олександрівна, витончено відставивши мізинець, із задоволенням смакувала ароматний напій.
Та й що? Нічого страшного зі мною не станеться. Не цукор не розтаю, урочисто сердито відповідала жінка.
Ти що, Тетяно, забула, як минулої осені, так само мені наперекір, промочила ноги у холодній воді? По калюжах ходила, бачте, дитинство у неї прокинулося. Скажеш, зовсім не памятаєш, як потім місяць лікувала свій бронхіт? гарячився чоловік. Не можна бути такою безтурботною. У наших з тобою роках варто бути обережнішою.
Та годі тобі, Олесю, ворчати, як старий дід? Усе зі мною буде добре, не драматизуй. Краще замови мені, будь ласка, ще одну буханочку з корицею дуже смачні вони тут, говорила Тетяна Олександрівна.
Вона, наче королева, схвально кивала головою, а чоловік, не зводячи з коханої очей, повільно розмішував цукор у витонченій перламутровій чашці.
Усміхаючись, Олесь Миколайович замовляв дружині ще одну бу Коли я дивлюся, як ти так смачно їси, казав він, це навіть приємніше, ніж їсти самому, але найдивовижніше як у тебе стільки вміщується? І не товстієш! Дорога моя дружино, в усіх сенсах! Мені так бракує твого апетиту, адже після останньої операції я ледве змушую себе їсти.
Майже рік тому, на жаль, Олеся Миколайовича не стало, але Тетяна Олександрівна, як і раніше, за твердим графіком приходить до нашої кавярні. Вона завжди замовляє дві чашки латте, але випиває лише одну. Друга чашка так і стоїть неторкана.
Вона сідає біля вікна на своє звичне місце, уважно розмішує ложечкою цукор і мовчить. Випивши свою каву, жінка довго дивиться у вікно, немов чекає когось. Іноді плаче, обережно промокаючи очі білим батистовим хустинкою.
Я розумію, що в такі хвилини краще не займати Тетяну Олександрівну розпитами нехай побуде наодинці зі своїми спогадами, адже вони належать лише їй. Прожиті сни не продаси на аукціоні й не купиш за жодні гроші. Як у калейдоскопі, змінюються картини, але память бережно зберігає в собі ті болючі кадри минулого.
Колись вона відкрилася мені і розповіла історію свого кохання.
Давним-давно соромязлива вісімнадцятирічна Тетяна познайомилася з Олесем, як вона вважає, зовсім банально у бібліотеці. Юнак прийшов по книжки саме тоді, коли вона, розставляючи томи на верхній полиці, впала зі сходів.
Ви не поранилися? запитав він мене, ділилася Тетяна Олександрівна, а я від болю й здивування не могла вимовити й слова. Сподій спідниці задрався, оголивши ноги, а я просто палала від сорому! Сильні руки Олеся поставили мене на підлогу, і я впритул побачила його очі. Сказати, що я потрапила у вир їхнього чарівництва, це нічого не сказати! Я не просто вязла я потонула в них! Бархатні нотки його голосу пестили моє горло й зводили з розуму!
Я мовчки слухала її сповідь, намагаючись не пропустити жодного слова.
Побралися ми через три місяці після знайомства, продовжила вона. Я відразу відчула це мій чоловік. Запитаєте, чому саме він? Так і не відповіси одразу я відчула це кожною клітинкою душі. І, знаєш, Марічко, я ніколи про це не пожалкувала! Бувало різне, але коли туман розсіювався, я ясно бачила, що зробила правильний вибір. Коли я хворіла, Олесь сам надягав на мене вовняні шкарпетки й приносив у ліжко чай з малиною та смородиною. Не вистачає мені його, Марічко, розумієш? Коли я заплющую очі, чую його кроки й стук палички. Зникла найкраща половина мене Але у мене є надія на воскресіння, а поки треба трохи потерпіти й жити без нього.
Господиня кавярні не раз пропонувала Тетяні Олександрівні не платити за напої, але стара щоразу відмовлялася:
За все у житті треба платити.
Ось і зараз, розрахувавшись, вона, спираючись на паличку, повільно вийшла. Зігнувшись, йде вулицею. Я дивлюся їй услід і плачу Я хочу мати таку ж віру, як у цієї дивовижної жінки. Я вирішила ближче познайомитися з Тетяною Олександрівною і дізнатися, що тримає її на плаву й дає силу дивитися у майбутнє.
На столику залишилися дві чашки одна порожня, друга з ароматною кавою.
Поки на землі є такі люди, хочеться жити. І кохати. Незважаючи ні на що. Кохати.
