Я родом із села. У свій час поїхала вчитися в місто, та так там і залишилася. Вийшла заміж за свого односельця. Всі п’ятнадцять років нашого спільного життя жили на найманих квартирах. Лише нещодавно поділилися радісною звісткою зі своїми родичами. Нарешті купили квартиру, трикімнатну, на решту, якої не вистачило, взяли кредит.
Наші діти радісно бігають по квартирі, а ми з чоловіком ніяк не можемо звикнути, що нарешті це наша власність. Та радість була не довгою. Двоюрідна сестра мого чоловіка зателефонувала недавно, просила прописати її доньку в нашій квартирі. Вони хочуть влаштувати її в приватний коледж, про який дуже гарні відгуки. Але для цього потрібна міська прописка. От вона і звертається до нас із проханням допомогти.
Мені не подобається така увага до нашої квартири. Я так розумію, що за пропискою слідує і проживання. Та й комунальні сплачувати на одну людину більше, а це не малі гроші, при тому, що сплачуємо кредит.
Та й прописати не так легко, коли пов’язані кредитом. Я вирішила умовити чоловіка не йти на поводу у всіх охочих легко прилаштуватися у місті. Як подумати, то як ми тоді зможемо виписати ту дівчину? А якщо вона стане перечити? Ні, на такі пропозиції я не поведуся. Знаю, що сестра чоловіка образиться, але думаю, якщо погодимося, то сварок не уникнути. Я точно упевнена, що відмовлю сестрі чоловіка. Нічого, пере живемо образу. Але спокій залишиться у нашій сім’ї.
Якщо подумати, ми нікого не тіснили, коли вирішили жити в місті, нехай і родичі починають з того ж.
