Дядьку, візьміть мою сестричку… Вона зовсім голодна…
Голос, ледве чутний крізь гомін вулиці, прорізав повітря, немов ніж. Ігор зупинився так раптово, ніби його хтось схопив за плече. Він мчав, мчав у бізнесовому шаленстві, де мільйони гривень вирішували долю компанії, де час був ворогом. Але ці слова такі маленькі, такі зневірені…
Він обернувся.
Перед ним стояв хлопчик не старше семи, з блідим обличчям і очима, налитими страхом. У руках він тримав немовля, загорнуте в пошарпаний плед. Дівчинка плакала тихо, а хлопчина притискав її до грудей так, ніби боявся, що світ зараз розірветься навпіл.
Де ваша мама? спитав Ігор, присідаючи до рівня дитячих очей.
Вона пішла… і не повернулася. Я чекаю.
Його звали Олесь. Дівчинку Соломія.
Ігор запропонував їжу, місце для ночівлі, допомогу. Але коли він згадав поліцію, Олесь здригнувся, мов від удару.
Не віддавайте нас… Вони заберуть її…
У кафе Олесь їв так, ніби боявся, що їжу зараз відберуть. Ігор годував Соломію сумішшю, купленою в аптеці, і щось у ньому тріпотіло щось давно забуте, засипане під шаром холодних рішень і контрактів.
Відмініть усі зустрічі, сказав він по телефону.
Поліцейські Коваленко та Марченко прийшли швидко. Стандартні запитання. Олесь стискав Ігора за рукав:
Ви не віддасте нас?
Ні.
Відділок, папери, тимчасова опіка. Лариса Петрівна, соціальна працівниця з десятирічним досвідом, допомогла оформити все.
Лише доти, доки не знайдуть матір, повторював Ігор.
Але коли вони заїхали до його квартири, коли Олесь обережно поклав Соломію на великий диван, коли вперше за довгий час хлопчик засміявся Ігор відчув: щось змінилося.
Ніччю Соломія не спала. Вона плакала, а Олесь, не зважаючи на власну втому, взяв її на руки й почав співати.
Ти добре вмієш її втихомирити, сказав Ігор.
Треба було, відповів хлопчик просто.
Дзвінок Лариси Петрівни пролунав, як грім:
Мати знайдена. Вона лікується. Якщо не зможе доглядати дітей держава візьме їх. Або… ти.
Тієї ночі Олесь сидів у кутку, малював олівцем і спитав:
Нас заберуть?
Ігор обійняв його міцно.
Ніколи.
Процес був довгим перевірки, співбесіди, папери. Але Ігор пройшов усе. Він купив будинок за Києвом, де був сад і місце для бігу. Олесь почав сміятися. Соломія сказала своє перше слово:
Тато.
І одного вечора, коли Ігор вклав Олеся спати, хлопчик подивився на нього і прошепотів:
На добраніч, тату.
На добраніч, сину.
Він ніколи не планував бути батьком. Але тепер не міг уявити життя без них.
Це було несподівано.
Але воно стало найкращим, що коли-небудь траплялося.
