Роботи останнім часом так багато, що я навіть не встигаю приготувати вечерю. В п’ятницю ввечері, повертаючись з роботи додому, я вирішила зайти до свого улюбленого кафе та взяти там вечерю додому, ще хотіла придбати там випічки на вихідні. Там вона просто неймовірна.
Відвідувачів було мало. Переді мною в черзі стояла літня жінка. Одягнена вона була бідно, але одяг був чистий та гладко випрасуваний. Вона виглядала так, наче машина часу перенесла її сюди з минулого століття. Насправді ж було видно, що пенсія у неї невелика та її ледь вистачає на прожиття. Бабусі було холодно та вона була дуже слабка.
В касира літня жінка попросила лише стакан гарячої води, бо у неї немає сил дійти додому через те, що бабуся сильно змерзла. Я завмерла в очікування на відповідь касира та уже була готова придбати для бабусі гарячого чаю. Але дівчина посміхнулася та замість води запропонувала бабусі капучино коштом закладу. Крім того, вона дав бабусі пакет смачної випічки з собою.
За мною в черзі стояв чоловік великих габаритів (видно, постійний клієнт цього кафе, великий любитель випічки) та почав вголос обурюватися, мовляв, таким не місце в подібних закладах. Чому це кафе повинно безплатно пригощати пенсіонерів. Якщо у них немає коштів, то хай взагалі в кафе не заходять.
На його крик прибіг адміністратор закладу, запевнив галасливого відвідувача, що він зараз все владнає та вивів бідолашну бабусю на вулицю.
Я сильно розлютилася, стала захищати бабусю, попросила покликати директора закладу, а якщо його немає, то зателефонувати. Мені вже було все одно, я була готова до того, що директор виявиться таким же, як і адміністратор. Та, на щастя, він виявився хорошою людиною. Директор запитав у касира та відвідувачів чи правда те, що я розповідаю. Вони підтвердили мої слова.
Він миттєво звільнив адміністратора, огрядного клієнта попросив на вихід, сказавши, що досить йому уже їсти випічку, та попросив вибачення у бабусі за поведінку свого працівника.
