Прохожі помітили на вулиці дитину й викликали поліцію: дівчинка сказала офіцеру, що голоси наказали їй піти, і вказала на будинок у кінці вулиці.
Ніхто зразу не зрозумів, звідки вона взялася. Маленька дівчинка років шести стояла на тротуарі в білій вишиваній сукні ніби щойно зі свята.
Люди зупинялися. Хтось запропонував воду, хтось радив викликати соціальні служби. Дівчинка виглядала доглянутою, не схожою на безпритульну. Але вона мовчала, доки не прошепотіла:
Я чула голоси
Це насторожило оточуючих. Хтось все ж таки набрав 102.
Через пятнадцять хвилин приїхав сержант молодий, але з втомленим поглядом. Він присіпортувався до дівчинки і заговорив тихо:
Привіт. Як тебе звуть? Де твої батьки? Чому ти сама?
Дівчинка подивилася на нього й ледве чутно відповіла:
Голоси сказали мені піти з дому.
Які голоси, дитинко?
Офіцер похолов, коли почув її слова.
Я не бачила. Я стояла за дверима Спочатку був гуркіт. Потім голоси сказали: «Тікай. Інакше будеш мертвою».
Вона на мить замовкла, потім додала:
Дядечку, а хто такий мертвий?
У поліцейського похололи руки.
Де ти живеш? спитав він, насилу стримуючись.
Дівчинка простягнула руку й показала на хату в кінці вулиці. Звичайний приватний дім з палісадником. Тихий, охайний, з закритими шторами.
Сержант увійшов. Двері були наполовину відчинені.
Він зробив кілька кроків і завмер.
У вітальні на підлозі лежала жінка. Обличчя біле, дихання відсутнє. Пульсу теж. Все зрозуміло без слів.
Пізніше зясувалося: батько дівчинки в припадку люті вбив дружину. Почуючи крик, донька підбігла до дверей, але не увійшла. Тоді голос голос батька через паніку й жах прошепотів:
Тікай. Біжи звідси. Зараз же.
Він намагався врятувати її від побаченого. Не знав, що вона все одно все відчула.
Вона пішла. Сама. У білій вишиванці. На вулицю до чужих людей, щоб її почули.
І врятувалася. Від рідного батька, який мав бути її захисником.
