З чоловіком тривалий час очікували на народження дитини. Але в нас чомусь не складалося. Лікарі розводили руками. Видимих причин відсутності дітей вони не бачили. А так хотілося, щоб у нас появилося щебетливе малятко.
Уже надумали йти в центр Репродуктології. Раптом почала себе почувати погано. Дату відвідин перенесли на тиждень. Я запідозрила, що зі мною щось відбувається не те. Зробила тест – і на здивування, побачила дві смужки.
Нашому щастю не було меж. Я аж застрибала з радості. Врешті – звершилося!
У мене чоловік голубоокий блондин, а я шатенка з карими очима. Ми наперед засперечалися, якою ж буде дитина.
Чоловік сказав, що це буде блондинка з карими оченятами. Одне слово, красуня. Я, знаючи трохи біологію, розуміла, що мій колір домінантний. Це так, можна сказати, ми розважалися.
І ось настав день ікс. У нас народилася, як до того нам казали, крихітка-донечка. І зовсім не відповідала нашим очікуванням. Очі в неї були голубі-голубі аж до синяви. А волоссячко – руде. Так, зовсім руде, як підпалене вогнем.
Чоловік з нерозумінням дивився на мене. Я на чоловіка. Але Бог послав нам рудоволосе дівчатко. У мене не було гріхів перед чоловіком щодо подружньої вірності. Так що натяк «від сусіда» тут не проходив.
Думала, що з віком у нашої дитини поміняється колір волосся. Нічого подібного! Дитина росла, а волоссячко, було таке враження, ставало щоразу рудішим. І на те не було ради.
У п’ятирічному віці перед нами стояла рудоволоса красуня з глибокими голубими очима, з ластовинням на кирпатому носику.
Коли ми сім’єю бували десь разом, то нас часто перепитували, чи це наша дитина. Бо зовсім не перебрала нічого з зовнішності ні в мене, ні в чоловіка. Дитина була даром природи, вимоленим у Бога молитвою.
