Моє перше перебування на стаціонарі в дитячому відділенні дало мені вражень на декілька років в перед. Через недбалість вихователів в садочку та їх любов до провітрювання протягами дали свій результат – моя маленька донечка схопила пневмонію. Для мене поставлений діагноз мало не став сердечним приступом. Я плакала дорогою до відділення. Маленька Варя тяжко дихала в мене на руках, була вся гаряча та покрита холодним потом.
Нам відразу поставили крапельницю, та малечі відразу стало легше, вона повернулась на бочок та спокійно засопіла. Вперше за скільки днів. Мені аж від серця відлягло. Я переклала малечу до ліжечка, щоб бути спокійною, та вийшла з палати віддати медичній сестрі ліки, які купила раніше за списком лікаря.
Дорогою я побачила маленького хлопчика за скляними дверима. Він був весь брудний. В палаті валялись розкидані речі, горщик перекинутий, а все що було в ньому розпливлось по кімнаті. Коли я спробувала відкрити двері, виявилось, що вони замкнуті.
– Tи тут сам?
малий кивнув головою.
– їсточки хочеш? чи можливо в туалет?
– дузє гойодний – малюк скривився та хотів заплакати.
– почекай трішки, я знайду когось, щоб відкрити двері.
Bін пішов та сів на ліжечко. моє серце розривалось. Я прекрасно розуміла, що то палата для діток вказників. Інколи вони жили в дитячих відділеннях років до семи. Але ж чому таке відношення?! дитина вимазана в чомусь, що колись певніше всього було в горщику, голодна, брудна! що за відношення?! якщо від малюка відмовились, це не дає право безвідповідально ставитись до нього!
Без жодних докорів сумління я увірвалась до сестринського кабінету та влаштувала скандал. як не дивно, ті пані сиділи, смакували чаєм та дивились ток-шоу. то було останнюю краплею! Того ж дня я викликала службу перевірки для цього закладу. Малюка забрали, та дали належні умови. Ми теж переїхали назад додому, та викликали лікаря з приватної клініки. Я просто не могла дозволити лікувати мою дитину таким безвідповідальним особам!
