Поверталися з далекого, забутого Богом Іркутська додому. Колись чоловік там служив в армії, потім працював у шахті – прожив тут цілих десять років. Зрештою – тут ми одружилися. Тому дуже захотів провідати давніх друзів і побувати в улюблених місцях.
Правда, їхати звідси поїздом аж три доби. Але ми налаштувалися на такий тривалий переїзд – взяли купейні місця.
Щойно рушив поїзд, я вирішила трохи поспати, бо відчувала себе вкрай втомленою. Чоловік на цей час був у тамбурі, з кимось спілкувався. Я не особливо звертала увагу.
Поспала кілька годин, прокинулася – на вулиці було вже темно. Чоловік досі в купе не повернувся. Набрала його номер. За п’ятим гудком взяв трубку і сказав, що зустрів знайомого – сидить з ним разом у ресторані.
Я заснула знову. Прокинулася о третій ночі. В купе і далі було пусто. Мені це не сподобалося – скільки можна сидіти в ресторані. Йду до провідника, питаю, де ресторан. Він відповідає, що через п’ять вагонів.
«Ні, – думаю, – через стільки вагонів мені зовсім не хочеться йти».
Виходжу в коридор, набираю знову чоловіка. І він раптом виходить з третього купе. Питаю, з ким ти так довго спілкуєшся.
Він мовчки проходить повз мене і лягає на свою полку.
Наступного вечора мій чоловік знову кудись несподівано зник. Шукати його по поїзді мені було якось навіть принизливо. Вирішила звернутися до провідника:
-Скажіть, будь ласка, у вагоні є камера?
-Так. Але її можна дивитися тільки після запиту.
Домовилася, що прийду до нього, і ми разом переглянемо відео.
Так і зробили. Дивлюся, а мій чоловік разом з тою дівахою, що в тамбурі спілкувався, на полці лежить, буквально через два купе.
Я не витримую, лечу туди і наполегливо стукаю в двері. Ніхто не відчиняє.
Потім у мене з чоловіком і тою дівчиною почалися розборки. Дійшло до того, що провідник не витримав цього галасу і викликав чергового. Так нас висадили з поїзда на зупинку раніше. Чоловік кудись поплентався з своєю новою знайомою, а я поспішила додому, щоб спакувати речі чоловіка в чемодани.
Ось так я з’їздила в гості до друзів чоловіка.
