На порозі стоїть незнайомець.
Віталій закоханий у Зоряну ще з часів школи. Він писав їй маленькі записки, намагався якось привернути до себе увагу.
Але Зоряні подобався Дмитро стрункий білявий хлопець, з яким вона грала разом у волейбольній шкільній команді.
На соромязливого й непомітного Віталія, який мав не дуже гарні оцінки, вона зовсім не зважала.
Згодом Дмитро почав зустрічатися з Оксаною з паралельного класу.
Після випуску Віталій знову вирішив спробувати і домогтися уваги Зоряни.
Він навіть зробив їй пропозицію під час святкування випускного вечора
Та дівчина відповіла суворо: «Ні!» Вона навіть думати про нього не хотіла.
Після університету Зоряна влаштувалася бухгалтеркою на завод у Львові. Її керівник харизматичний брюнет, старший за неї на десять років.
Зоряна захоплювалася його професійністю, розумом і привабливою зовнішністю.
З часом між ними зявилися почуття, але її не тривожило, що чоловік одружений і має маленьку доньку.
Валерій Борисович обіцяв розлучитись і присягався, що кохає тільки Зоряну.
Минає кілька років. Жінка звикла до самотніх свят і вечорів, чекаючи, що коханий таки піде з сімї й вони будуть разом.
Якось Зоряна бачить Валерія з дружиною у супермаркеті.
Дружина на останніх місяцях вагітності, а Валерій ніжно тримає її за руку. Забирає їхні пакети та вони разом йдуть до автівки.
Зоряна крізь сльози дивиться на цю сімейну ідилію.
Наступного дня вона пише заяву на звільнення
Настає кінець грудня. У жінки зовсім немає настрою ні купити кутю з варениками, ні прибирати оселю, ні готуватися до свята.
Раптом, повернувшись додому, вона відчуває холод у всіх кімнатах. Котел не працює, а живе Зоряна у приватній хаті на околиці Львова.
Викликати майстра не вдається перед Самим Новим роком всі або зайняті, або просять безліч гривень, особливо дізнавшись, що треба їхати на край міста.
Зоряна вже втрачає надію і телефонує подрузі Лесі. Її чоловік працює сантехніком можливо, допоможе.
Леся обіцяє дати знати одразу.
За кілька годин у двері дзвонять.
На порозі стоїть незнайомець, але приглядається Зоряна і розпізнає Віталія, свого однокласника!
Привіт, Зоряно! Що тут сталося?
Ой… А звідки ти дізнався?
Начальник подзвонив, дав цю адресу, сказав, що тут холодно. Воду в батареях зливала?
Ні, я не вмію
Ой, так можна й зовсім без тепла лишитися. Добре, що морозу не особливо.
Віталій швидко спускає воду із системи опалення, порається з котлом і їде за деталями.
Вже за годину він повертається з усім необхідним.
Невдовзі в хаті стає тепло. Віталій миє руки й запитує:
У тебе кран підтікає і лампочка миготить Чоловік не ремонтує?
Немає у мене жодного чоловіка
Чого ж так? Досі чекаєш свого ідеалу?
Ніякого ідеалу не шукаю Просто нема нікого, раптом зізнається жінка.
А чого ж тоді мені колись відмовила? усміхається Віталій.
Вона мовчить
Полагодивши ще кран та вкрутивши лампочку, чоловік прощається і йде.
А Зоряна згадує своє дитинство, юність, пухкого хлопця зі школи, який завжди дивився на неї закоханими очима.
Віталій дуже змінився став високим струнким чоловіком з карими очима. Але усмішка залишилася така сама щира, як і колись.
Зоряна навіть не встигає спитати, чи він одружений.
А 31 грудня раптом хтось знову дзвонить у двері.
Зоряна здивовано визирає гостей зовсім не чекає.
На порозі стоїть Віталій у новому костюмі з яскравим букетом.
Зоряно! Питаю вдруге: ти вийдеш за мене чи чекатимеш свого принца ще до самої пенсії?
Вона розплакалася зі щастя і кивнула у відповідь.
З другої спроби пропозиція була прийнятаВіталій обережно ступив у поріг, акуратно поклав букет на тумбу й простягнув їй руку. Зоряна вперше за довгі роки відчула, що світ перестає крутитись навколо самотності та розчарування.
Він усміхнувся тією самою щирою усмішкою, якої вона так давно не бачила. За вікном сипав легкий сніг, а в хаті пахло теплом і новорічним затишком. Віталій, трошки зніяковілий, нахилився, обняв її і прошепотів:
Давай зустрінемо цей рік разом?
Зоряна сміється крізь сльози і розпалює вогники на ялинці, наче в самому серці знову спалахнуло світло надії. За мить кухню наповнює запах гарячого чаю, вони сідають за стіл, діляться історіями і планами, а на порозі залишаються всі образи й самотність минулих років.
Коли у дворах починають лунати перші феєрверки, Віталій ніжно бере її за руку й прошепочує:
А може, цьогоріч разом не тільки Новий рік зустрічати?
Зоряна всміхається, і вперше за багато зим її очі сяють щастям, як сніжинки у світлі ліхтаря за вікном.
