Знайомство з моїм майбутнім чоловіком відбулося ще у дуже юному віці. Я ще навчалась в інституті, працювала в кафе, щоб трохи заробити й мати на свої потреби кошти. Бо в батьків просити не хотіла, вони й так багато для мене вже зробили.
Андрій був галантним, цікавим чоловіком. Він був старшим від мене, тому, напевне, привернув до себе увагу. Ми зустрічалися близько пів року, коли Андрій вирішив познайомити мене зі своєю мамою, батько з ними не жив і стосунки не підтримував.
Пані Ірина вразила мене хазяйновитістю, вихованістю і любов’ю до свого сина. Вона Андрія просто боготворила. Це видалося мені дуже милим на той час. Ми зустрічалися ще пів року, а потім вирішили одружитися. Спланували заручини, почали підготовку до весілля. Помпезності ми не хотіли, а домовилися в тихому сімейно-дружньому колі відсвяткувати й поїхати у весільну подорож кудись на острови.
Здавалося б, що все ми обговорили й продумали. Але виявилося, що ні. Бо мій майбутній чоловік і його мама домовилися, що жити ми будемо з нею. Це для мене стало справжнім шоком.
Я не маю нічого проти мами Андрія, але я помітила, що завжди, коли я приходила до неї з Андрієм, то вона всіма можливими способами намагалася мене виправити, принизити, образити. А все тому, що я не міська панянка, а я приїхала з села. Постійно в розмові з нею проскакували фрази щось на кшталт “а хіба у вас є унітаз вдома?” або “а звідки у вас гаряча вода?”, “дивись, а це авокадо, ти певно такого в своєму селі й не бачила.”
Я не знала, як м’якше пояснити цій жінці, що я не з джунглів втекла. В такі моменти я не стільки ображалася, скільки дивувалася з того, наскільки ця жінка недалека. Мене дратувала її манера розмови зі мною, ніби з маленькою дитинкою, яку тільки-тільки треба вчити користуватися приборами й всім іншим речам. В її словах чітко простежувалася зневага до мене й до того, звідки я приїхала. Ніби я якась не така, бо з села…
А її син ніяк на це не реагував, не намагався захистити мене від цих нападів. Але я сподівалася, що ми з нею бачитися будемо дуже нечасто. А коли почула, що ми житимемо разом, зрозуміла, що це буде катастрофа. І готую я не так, як звик Андрій, і вдягаюся не стильно, і дитинку вже б пора. Яка жінка це спокійно витримає.
Свої роздуми я озвучила і на це почула, що я невдячна, не розумію турботи та щирих порад, і, взагалі, що це така любов. А потім коронна фраза від моєї майже свекрухи:
– А де ви думали жити? Може ти надіялася, що в твоєму задрипаному селі? То навіть не думай про таке! Я не дозволю своєму синочкові гарувати на вас! Ти хочеш – ти їдь. А ми з Андрієм залишимося тут. Моєму синові така жінка не потрібна!
Ми не планували їхати жити до мене в село, навіть розмови про це не було. Я не знаю, звідки вона таке взяла. Однак, в цій “промові” вона нарешті чітко, без усяких глузливих натяків, дала зрозуміти, що вона думає про мене.
Ще кілька днів ми дискутували й врешті Андрій сказав, що якщо я не піду на його умови, то доведеться розійтися. А я і сама побачила, що такі стосунки мені не потрібні, і що в таких умовах жити та будувати свою сім’ю ми не зможемо. Адже постійно між нами буде його мама! Яка постійно буде переживати, що я викраду її сина й відвезу в село, де його будуть всіляко катувати, заставляючи щось робити по господарству.
