Трохи менше ніж рік тому, ми з чоловіком переїхали у стареньку двокімнатну квартиру, яку він отримав у спадок від бабусі. Ми вирішили, що точно туди переїдемо, бо жити на орендованій дорого. Поки вирішили зробити невеличкий косметичний ремонт, щоб відчувати себе комфортніше, а далі були грандіозніші плани.
Одного разу до нас навідалась сусідка. Вона нам розповіла, що довгий час дружина з бабусею чоловіка. Її зараз 80 років (скажу чесно, що не повірила її спочатку, бо виглядала вона максимум на 70 і була досить активна) і вона б хотіла з нами товаришувати.
Я була зачудована цією милою старенькою жінкою. Я ніколи не мала бабусь та дідусів, тому спілкування з нею приносило мені масу задоволення та й обговорити з нею було що. Вона розповідала мені цікаві історії з минулого, а я ділилась з нею своїм життям.
Ми з нею разом обговорювали хатніх рослин, ділилися рецептами та й загалом буденним життям. Я спочатку навіть не помічала, як вона почала просити мене про різні дрібниці. Там купити молока, заплатити за світло, чи ще якісь дрібниці. І все це я робила за свої кошти й ніколи від неї нічого не брала. Скажу чесно, що це не було для мене чимось надто складним.
Одного разу вона попросила мені купити ліки. У той час я приготувала нам з чоловіком смачний суп і вирішила ним пригостити бабусю.
Загалом, принесла я її тарілку супу і всі ліки, що вона просила.
Вона все з’їла, а тоді говорить: «Ой, люба, я то оце з’їла, щоб тебе не образити, але ти мені більше не принось нічого у таких страшних тарілках! Я ж тобі не собака, щоб у такому їсти! Один жах!”
Після цього вона мені телефонувала й просила ще щось зробити, але я коротко відмовляла. На третій раз моєї відмови вона не витримала й почала на мене кричати, говорячи про те, що я повинна це робити. Я не хотіла з нею сваритися й просто закінчила розмову.
Після цього випадку я прийняла рішення, що не буду допомагати бабусям.
